Притча про дві колони
Майбутнє нашої держави залежить від того, скільки людей зробить вибір на користь свободи. У червні 1941–го три тисячі в’язнів Перемиської тюрми вели у Добромиль. Їх охороняло кілька десятків енкаведистів. Хтось спитав «Куди нас ведуть?» «На роботу». Усіх тих в’язнів по-звірячому замордували на соляному заводі. Усіх. У той самий час вели таку саму колону до містечка Городок. В’язні спитали так само: «Куди нас ведуть?» «На смерть», - сказав охоронець. І люди розбіглися. Майже всі вони врятувалися. Ця реальна історія може стати притчею про те, як обман і правда здатні вплинути на вибір людини. Я пам’ятаю, як на початку московської агресії був могутній сплеск патріотизму в Україні, і в яке болото самозаспокоєння і апатії через чотири роки війни перетворюється зараз наше суспільство, приспане обманом і маніпуляціями. Можливо, охоронець жартує, думали ті з другої колони, але не могли опиратися могутній силі, яка розірвала ланцюг приречених. А у першій колоні теж не всі вірили, що йдуть на роботу, але не наважились втікати.
Зараз ми маємо подібну ситуацію. Загрози очевидні – дедалі більше людей усвідомлюють, що стали заручниками глобальних політичних торгів, але одні з них готові змиритися з цим і чекати обіцяного дива, а інші як той Одіссей намагаються прорватися між Сціллою протекторату держави-агресора і Харібдою ліберального тоталітаризму, якому правити Європою вже недовго. Третє дано – побудова сильної національної держави, озброєної до зубів, перетворення із об’єкта у суб’єкт .Це могло початися ще 20 років тому, але не було проведено люстрації комуністів, кагебістів і московських попів. А потім не запроваджено військового стану, який би не допустив до такого розгулу п’ятої колони, який маємо зараз. І потопаючи в моральних нечистотах, захлинаючись кров’ю, ми повинні почути голос правди у хорі брехні.
