Прийдіть до Мене всі струджені й обтяжені
«07–13.06.2019»
Після декількох місяців мовчання, дитячих образ, а потім перших, ще несміливих, але вже звично сальних коментарів на адресу Зеленського, Володимир Путін останнім часом із властивою більшості військових дипломатичністю, щоб не сказати грацією, знову почав відновлювати російсько-українські відносини. Цьому він частково присвятив своє інтерв’ю, що транслювалося в середу, російському колись спеціально створеному для мовлення на все СНД телеканалу «Мир». Уже звично почавши з надій, що нова українська влада «не прикриватиметься русофобськими вигадками й ідеями», від родинних зв’язків між чи то «частинами одного і того ж народу», чи то «між двома братськими народами», він перейшов до «політичних еліт минулого, тих людей, які у своїй діяльності, в усьому своєму житті дбали насамперед про особистий успіх, особисту вигоду та збереження своїх капіталів, нажитих за рахунок українського народу». Саме до них на цей раз звертався Путін, і саме їм насамперед російський президент цього разу запропонував відновити «взаємини».
Час подібного звернення, як і його адресат, як мені здається, обрані невипадково. З одного боку, причиною цьому була політична ситуація всередині України напередодні (*але ще не точно) дострокових парламентських виборів, з іншого, інструмент, за допомогою якого Кремль уже впливає, і в майбутньому сподівається ще більше впливати на українську політику. З одного боку, «політичні еліти минулого, ті люди, хто у своїй діяльності, в усьому своєму житті дбали насамперед про особистий успіх, особисту вигоду та збереження своїх капіталів, нажитих за рахунок українського народу» — це насамперед Бойко і Медведчук, що зачастили останніми місяцями через українсько-російський кордон. І важко знайти точніше визначення цьому зборищу політичних маргіналів, що об’єдналися під вивіскою «Опозиційна платформа — За життя».
З іншого, адресат звернення Путіна — це ті політичні еліти України, які після найближчих виборів (все одно, дострокові чи чергові), як можна судити вже зараз, напевно, піймають облизня. Власне, їм Путін і пропонує своє заступництво, якщо не захист. Взаємини між Росією й Україною, каже Путін відновляться, «як би не складалися наші взаємини з українськими елітами», але... Ось, ви «зберігаєте свої капітали за кордоном», і від цього у вас «така любов до Заходу». Але хто захистить вас зараз? — Захід, готовий домовитися з будь-якою непромосковською київською владою, і якому на вас, що вірно йому служать, плювати, або я — ні, не брат, скоріше, Батько, готовий пробачити майже кожного блудного сина, що став перед ним на коліна.
Якщо рядовим українцям Путін обіцяє, кому «Русский мир», а кому низькі тарифи, то політичним елітам України, на противагу систематичному перетрясанню політичної верхівки в безконечному циклі Майданів, замість політичного хаосу, який сіють сьогодні Зеленський і Коломойський, Путін може запропонувати гарантії їх політичних інвестицій. І прикладом цьому — ось уже два десятиріччя незмінність політичних еліт Росії. Як і схема штучної монополії Медведчука на експорт до України російських вуглеводнів, яку за допомогою ручних санкцій вибудовує останніми місяцями Кремль, покликана підтвердити українським нероздільним, як сіамські близнята, політичним і бізнес-елітам, як винагороджується вірність Росії. Путін простягає їм руку, і ця рука, як заведено в цих колах, не порожня.
На жаль, у промові, яку російський президент тиждень тому виголосив на Петербурзькому міжнародному економічному форумі, українські коментатори в більшості своїй наголосили хіба що на безглуздих пасажах, про походження українців, тоді як, з погляду самих росіян, вона була ще одним геополітичним маніфестом, через 12 років, його другою Мюнхенською промовою, з одного боку викликом їхньому пануванню, з іншого — запрошенням до розподілу сфер інтересів із США. Після непочутої 2007 року Вашингтоном Мюнхенської промови через півтора року сталося російське вторгнення до Грузії. Як випливає з реакції Білого дому, що анонсував швидку зустріч Трампа і Путіна на саміті G20 в Осаці, що відбулася напередодні, на цей раз сигнал розчули в США.
Якщо ж Білий дім або нова українська влада не підуть на поступки... Неймовірний навіть за українськими стандартами непрофесіоналізм нової української влади, і як наслідок — політична криза в Україні, що заглиблюється, загрожує через рік перерости в політичний хаос, що призупинився, але очікувана всіма експертами нова світова економічна криза, криза в взаємовідносинах Євросоюзу та Вашингтона, власне і політична дестабілізація всередині Європейського союзу, а також, наступного року, вибори президента США — тому Кремль має підстави сподіватися на швидкий прихід до влади проросійських сил в Україні. І оскільки силами однієї «Опозиційної платформи — За життя» це неможливо уявити, Кремль сподівається знайти ширшу підтримку серед старих українських еліт, що сьогодні спіймали облизня, або яких просто відсунули на задній план.
У цьому сенсі, інтерв’ю телеканалу «Мір», що прозвучало майже відразу ж після виступу Путіна на Петербурзькому міжнародному економічному форумі, який у своїй значній частині присвячене Україні, свідчить про те, що після президентських виборів в Україні Кремль уже визначився з тактикою і стратегією своїх дій в Україні. Поки нова українська влада ще не навчилася зав’язувати шнурки та краватку, кремлівська гвардія вже рушила в новий похід.
