«Пєрловка», «бєлоснєжка», чоловічі сльози
Звичайні люди, поїзди, ковбаса, курочка, а з розмов, хоч книгу пиши. От і я туди ж. Моя історія нові світи не відкриває, бо «вагонні» враження має кожний. Та все ж…
Пережила нічну дорогу в Київ - отримала шок. Завжди щастило з сусідами по плацкарту: то тихенькі закохані, то збірна Донецької області з вільної боротьби, то журналісти, то милі бабусі, а от вчора мені вперше, м’яко кажучи, не підфортило.
Несолодка пара: дівчина та «мужчіна». На ній був чорний корсет з бантом, а він слухав «РЄПчіну». Думала минеться... Не минулося. Через годинку до нас підсіли «дємбеля» та 0,7 «горючого». Ми з подругою Оленкою різко прикинулися сплячими. Не «проканало». Нас почали чіпляти за ноги й казати, що дівчат давно не бачили, а ще «давайте с нами пить чай/кофе/пиво/водку». Ми не погодилися, хлопці - обурилися. Як сказав «мужчіна»: «Они вас забанили, пацаны».
Горюче зробило погану справу - язики понесло (а це вже перша година ночі). Я намагалась абстрагуватися, проте, сама того не бажаючи, дізналася хто така «бєлоснєжка», які послуги вона надає у межах казарми, почула байку про «пєрловку». А ще виявляється, що хлопцям служба потрібна була лише для того, щоб «легче было в ментуру устроится».
Не витримала й зробила зауваження чітко, зрозуміло, немов давала накази. Така серйозна була, що й сама собі у дзеркало в цей момент не усміхалася б. Думала, що допоможе. Допомогло. «Дємбєля» пішли, але ж «мужчіна» з дівчиною залишилися. Йому стало дуже «весело» і у хвилини найщирішої щирості чолов’яга зізнався: «Я сидел, и мать за воровство сидела, и батя». У цей момент я автоматично стиснула у руках телефон та забилася в куток.
Далі пішов текст про місце жінки у цьому світі: «иди посуду мой, жена», «закрой рот и отвернись» і т.д. Вона почала його бити, він її. Кульмінація - "мужчіна" ЗАПЛАКАВ. І так рясно окропив своїми «чоловічими» слізьми матрац, і так же ж голосно лаявся на дівчину, що я розреготалася істерично. Тихенько, щоб не почули.
А люди що? Нічого. Мовчали. Чоловіки, жінки, бабусі та провідниця, звичайно ж, не вимовили й слова. Ну, це нормально. Я б здивувалася, якщо б за нас хтось вступився.
Десь о другій годині ночі «мужчіна» схопив мене за ногу, а подругу Оленку не за ногу... й чекав нашої реакції. Поки я зрозуміла, що відбувається, Олена його копнула. Впав, вдарився головою об стіл. Дівчина «пасажира» зраділа: «подєлом».
Під ранок він заснув, а коли прокинувся, то пошкандибав курити у тамбур в самісіньких трусах. Це у нас теж дозволено без проблем. Закону ж нема! Купив чай з цукром – кури на здоров’я. Увесь вагон дивився на нас з Оленкою, як на героїнь, які пережили цю ніч. А нам, що від того погляду? Допомогли б... Отак сіла у поїзд – вийшла по вуха в «реаліях».
