Російська космонавтика й «убогі українці»
Спершу – дуже короткий дайджест з повідомлень російських інформаційних агенцій. 23 липня космічний корабель «Союз ТМА-17М», на борту якого перебували члени нового екіпажу Міжнародної космічної станції (МКС) росіянин Олег Кононенко, японець Кімія Юі й американець Челл Ліндгрен, успішно стартував з космодрому Байконур, вийшов на навколоземну орбіту і після шестигодинного автономного польоту корабель успішно пристикувався до малого дослідницького модуля МІМ-1 «Світанок» російського сегменту МКС. Для Кононенка нинішній політ вже третій у кар’єрі, поза Землею він провів вже більше 390 діб і тричі виходив у відкритий космос. На МКС їх радо зустріли росіяни Геннадій Падалка та Михайло Корнієнко…
При цьому ніхто в Росії не помічає іронії ситуації, пов’язаної із прізвищами та походженням щойно згаданих і багатьох інших російських космонавтів; якщо не України, то з Кубані, якщо не з Кубані, то зі Ставропільщини, якщо і не звідти, то з Зеленого Клину чи неозорих степів північного Казахстану. Анатолій Арцебарський, Андрій Борисенко, Олександр Вікторенко, Юрій Гидзенко, Юрій Онуфрієнко, Роман Романенко, Олег Скрипочка… Звісно, майже всі з них пишуть в анкетах «росіянин», але це відверта данина тій реальності, про яку з сарказмом якось сказав знаний космонавт-дослідник іще радянського часу Георгій Гречко: «Ким можу бути я, син українки та білоруса, на ще й народжений у Ленінграді? Ясна річ, росіянином!»
А на чому літають на орбіту донині російські космонавти? На десятки разів модифікованих (головним чином, за рахунок американсько-японського електронного начиння) ракетно-космічних системах, розроблених свого часу під керівництвом українців Сергія Корольова, Валентина Глушка і Володимира Челомея. Корабель і ракетоносій «Союз» - це модифікації того, що було створено ще у 1960-х Корольовим і Глушком, а сконструйований КБ Челомея ракетоносій «Протон», який виводить на орбіту блоки МКС – спадщина тих самих років. Ну, а самі блоки МКС мають у своїй основі знов-таки Челомеєвські розробки 1970-х…
Як тут не згадати в певному сенсі класичні вже слова Олега Табакова про «убогих українців»: мовляв, ««во все времена их лучшие представители интеллекта» були і залишаються кимось нікчемним, вони завжди «по сравнению с русскими были где-то на второй или третьей позиции»…
Але це навіть не головне. Дозволю собі нагадати не таку далеку історію. У 1970-80-х під керівництвом генерального конструктора Валентина Глушка були розроблені проекти польотів людини на Місяць і створення там постійно діючої бази, де мали перебувати від трьох до шести дослідників. Так, американці висадилися на природному супутнику Землі першими, але такого проекту (та ще й частково «втіленого в метал») у них не було. Проте насунулася спершу підготовка до надзвичайно витратної Олімпіади-1980, потім відбулося вторгнення до Афганістану, яке відволікло колосальні ресурси, потім був збитий пасажирський корейський «Боїнг», наслідком чого стала справжня науково-технологічна блокада СРСР, потім розпочалося розташування нових радянських ракет у Європі – і так далі, і таке інше. Одним словом, створення постійної дослідницької бази на Місяці не відбулося. Але Валентин Глушко продовжував працювати, і створив найпотужніші ракетоносії всіх часів і народів – «Енергію» та «Вулкан», а інший українець – Гліб Лозино-Лозинський – орбітальні літаки «Тор» і «Буран» (перший – автоматичний, другий – призначений для польоту космонавтів). Загалом «Енергія»/»Вулкан» та «Буран» могли забезпечити підготовку і місячної програми, і пілотованого польоту до Марсу вже в районі 2000-го року. Але тут якраз почав розпадатися СРСР…
Уже у пострадянські часи Гліб Лозино-Лозинський розробив унікальну аерокосмічну систему МАКС, яка, за його задумом, мала стати спільним українсько-російським проектом. Складається вона з українського «летючого космодрому» або ж літаючої стартової платформи, якщо говорити офіційною мовою, велетенського АН-225 «Мрія», зовнішнього паливного баку та розгінного блоку, що розробили у Дніпропетровську, і пілотованого космічного літака «Блискавка». 1994 року система одержала всі можливі призи на всесвітньому авіасалоні у Брюсселі. Не дивно: адже йшлося про нечувану дешевизну доставки вантажів на орбіту (у 50 разів дешевше, ніж на тоді ще літаючих американських «шаттлах»!), про можливість оперативного порятунку космонавтів у разі аварії на орбіті (російські «Союз» здатні зістикуватися із об’єктом, що зазнав такої аварії, через дві доби після старту, «Блискавка» – через три години). А на додачу – про відсутність потреби у стаціонарному космодромі з його надзвичайно дорогим обладнанням – у космос можна було би летіти з Борисполя. Але цей проект, уже більш, аніж наполовину втілений «у метал», виявився непотрібним політикам. Так само, як і повністю готова система «Енергія»-«Буран»…
І навздогін – ще про «вбогих українців». Коли у 1960-х велася робота з підготовки пілотованого польоту радянських космонавтів на Місяць і висадки на ньому (корабель «Союз» - це «побічна дитина» цієї підготовки), то Михайло Янгель на особисте прохання Корольова розробив і побудував на «Південмаші» спускний апарат, на якому космонавт мав «примісяцітися» та повернутися на навколомісячну орбіту, де на нього чекав основний блок. Але це також виявилося непотрібним радянській системі, яка марила імперськими амбіціями, запозиченими з часів «Третього Риму»…
Щоправда, зараз у Росії точаться розмови, що непогано було би відновити проект МАКС. Але чи можливо зробити це без «Антонова», «Південмашу» і «Хартрону», тобто без «убогих українців», з якими росіяни перебувають у стані «гібридної війни»? Ймовірно, що можливо – років так через 10-15, але за умови, що Путін і його команда забудуть про свої імперські амбіції (і не тільки щодо України), а натомість почнуть вкладати кошти в науку та новітні технології. Це, як на мене, неможливо за визначенням. Більш імовірним (хоча теж майже на 100% фантастичним) в цьому контексті видається сценарій усунення Путіна від влади, припинення війни і повернення Криму Україні та створення спільних масштабних космічних проектів, деякі з яких (скажімо, той же МАКС) здатні принести в перспективі неабиякі фінансові прибутки, а інші – вивести землян на нові обрії. Бо ж іще якийсь десяток років – і науково-технологічні набутки уславлених конструкторських бюро, очолюваних в ті чи інші роки українцями, будуть незворотно втрачені – як для України й Росії, так і для людства…
