Сакартвело — любов моя!
Грузія або Сакартвело? Самі грузини називають свою країну саме Сакартвело (საქართველო), що означає «країна картвелів».
Слово «Грузія», яке присутнє в російській, литовській та інших мовах, утворилося, як доводять вчені, від слова «Гурджі», яким називали жителів стародавньої Колхіди перси і тюрки. Слово «Гурджі» означає «вовк», оскільки ті жителі відрізнялися безстрашністю, сміливістю — вони були дуже хоробрими воїнами, тому асоціювалися з вовкам — розумні, сильні, сміливі і відчайдушні. Гурджі поступово стали називати «гурдзіни», а потім «грузини».
У Європі слово «Грузія» чітко асоціювали зі Святим Георгієм — покровителем Грузії. І як би в Європі не називали країну картвелов, для нас, вона на завжди залишиться Сакартвело.
Минулого року вперше на нашому віку збіглися два фактори. У нас несподівано з'явилося багато вільного часу через раптову смертельну небезпеку. І питання про сенс життя під час примусової «самоізоляції» постало перед людьми на повний зріст. Грузія не виключення.
Повільно відходив 2020. Новий рік починається, як правило, не в повній відповідності з педантичними календарними обставинами, іноді раніше, але частіше - пізніше. Людство інертне і шлейф минулого довго волочиться за нами...
А наше грузинське минуле перетекло в сьогодення та майбутнє: з локдауном, з однопартійним парламентом, із заявою опозиції про відмову від парламентських мандатів і невизнання результатів виборів, з безпрецедентним рівнем державного боргу, з курсом ларі, що падає, з понад 2500 смертями від ковіду, футбольними антирекордами і ще багатьма невдачами. І тим не менше в країні народжувались діти, люди намагались працювати, страйкували проти фальсифікацій на виборах в Парламент, святкували якісь свої маленькі перемоги, раділи снігу, який в країні – рідкість.
Різдво в Сакартвело завжди велике свято, грузини дуже релігійний народ. Традиційно родинами йдуть в церкви, хрестять дітей, зустрічаються з друзями, і, як правило, влаштовують довгі застілля, де згадують всіх своїх близьких, яких вже немає на цьому світі, говорять довгі тости, будують плани на майбутнє, сватаються.
Різдво в 2021р. було незвично тихим, всі святкували вдома в родинному колі. За вікном — незвична порожнеча. Ну, хіба що пройде повз нього вирваний з соціально-культурного контексту перехожий, пробіжить зграйка підлітків, матусі з дітками. Люди рухаються повільно і в той же час хаотично, на зразок акваріумних рибок. Вони боязко збиваються в невеликі зграйки і розмовляють ледве чутно.
Такі явища непритаманні грузинам. Вони люди експресивні, шумні, рухливі, вітаються дуже гучно, дуже люблять сміятися, в курсі всіх подій, обізнані як про справи у країні, так і про те, що відбувалось в сусідньому убані (районі): «...у Томаза, того, який живе в будинку №5, сусід Гіві, у нього машина 2014 року випуску, а у його брата народився син...ну ти знаєш! ».
Грузини ніколи не звикнуть жити в повільному режимі, але зараз доводиться бути на «півтонах». Пандемія украла особисте, повсякденне і, скоріш за все, найближче майбутнє також. Всі прагнуть перечекати, перебороти, пересидіти вдома і знову зажити «нормальним життям» в 2021-му. Карантини заради життя, маски заради життя.
Перший весняний локдаун закінчився для Грузії, можна сказати, прекрасно, по кількості інфікованих та померлих країна опинилася в світових лідерах. Влада отримало серйозну підтримку у вигляді грантів і кредитів від європейських країн. Всім громадянам роздали матеріальну допомогу, народ дякував за турботу. Усі розслабились. А потім «релакс» зіграв злий жарт, і почалось все знов.
Другий локдаун з початку нового року по 16 січня 2021р. Влада Грузії раніше обіцяла, що з 16 січня почнеться поступове зняття обмежень, введених через коронавірус, тепер заявили що лише 1 лютого щось, можливо, відкриється.
Очевидний найважливіший економічний, соціально-політичний підсумок за час пандемії. Ми переконалися, що медицина — не сфера послуг. Це стратегічна галузь економіки, яка забезпечує не тільки здоров'я громадян. І фінансувати її потрібно відповідно. Це, по суті, витрати на національну безпеку. Боротьба з «хворобою» не може бути гірше за саму хворобу.
Протягом усього цього періоду обмеження не поширюються на всі інші види економічної діяльності, включно з такими:
державні і приватні будівельно-ремонтні роботи;
банківську і фінансову діяльність;
роботу магазинів продуктів харчування, кормів для тварин, аптек, ветеринарних аптек, магазинів побутової хімії та гігієни, кіосків для преси;
послуги доставки і виносу;
роботу салонів краси і центрів естетичної медицини;
послуги з обслуговування та технічного огляду автомобілів;
послуги з ремонту побутової техніки;
роботу аграрного ринку;
не обмежується пересування на легковому автомобілі (включно з таксі).
До 16 січня було припинено роботу муніципального транспорту в межах Тбілісі, Телаві, Батумі, Кутаїсі, Руставі, Горі, Поті, Зугдіді.
Ось що цікаво, останні 30 років Грузія демонструє неймовірну живучість. У 90-і роки був глобальний катаклізм, пов'язаний зі зміною ладу і розвалом колишньої країни. Після 2004 року, коли в країні ситуація стабілізувалася і почався стрімкий розвиток, їй на голову обрушилися з десяток різних криз глобальних та суверенних. 2008 — війна з РФ, 2009 року була фінансова криза. Думали, "ну ось і закінчилося життя для Грузії". Але ми не просто вижили, ми навчилися працювати і заробляти. Платити податки, проводити реформи. Грузія поступово ставала демократичною, розвинутою, а головне — сучасною країною!
Зараз в Грузії, як і належить в період пандемії, лютує економічна криза. Сотні тисяч робочих місць втрачено, зупинені цілі сектори економіки. Тільки по лінії туризму Грузія втратила 4 млрд. доларів. Тепер сума, одержувана країною від туризму, дорівнює 0 доларів і 0 ларі. А Грузія живе переважно за рахунок туризму. Вся країна фактично «заточена» під туристичну галузь. Обвалився ресторанний бізнес, вмерли готелі, завмерла будівельна індустрія… Це сотні тисяч високооплачуваних робочих місць по всій країні. Це податки, точніше їхня відсутність.
Є одна дуже важлива обставина, позитивна, що одразу помітна неозброєним оком. Хто де був — там і залишився: багатії залишилися багатіями, середній клас, залишився середнім (а він становить значну частину суспільства — 70%), біднота — біднотою. Втрата соціального статусу для грузина не менш важлива, ніж число грошей в кишенях.
Є щось незрозуміле у всьому цьому. За логікою, сьогодні в Грузії повинен бути споживчий обвал. Але його немає! Я приходжу до цього висновку на підставі особистих спостережень. Сама дивуюся, як так може бути. Але ж розумію, що тут працює якась взаємовиручка, грузинська ментальність, підтримка, працює та сама грузинська живучість! Як у нас кажуть: «нас грузинів мало і ми повинні берегти один одного». Більше у мене немає пояснень.
Але завжди є "але"! І це змушує ворушитися, замислюватися, діяти всім без винятку. Особливо владі. У результаті пандемії населення все ж біднішає, і буде біднішати, запас «жирку» закінчиться, якщо його не накопичувати надалі, девальвація національної валюти призведе до нестримного росту цін.
Паніка навколо підвищення цін і необхідності їх стримування в силу того, що треба дбати про бідне населення, почалася чи не на рівному місці. Проблема не в інфляції, яка навряд чи досягне загрозливих масштабів, а в падаючих реальних наявних доходів населення і в потворній структурі цих доходів, де занадто велика частка зарплат/премій в держсекторі і низькі доходи від бізнесу.
У грузинської промисловості з'явився унікальний шанс на стрімкий стрибок вперед. Саме в промисловості сукупність сприятливих умов є в наявності. Зараз реально можна витіснити імпорт і зайняти нішу, що звільниться. Починати виробляти своє, а це означає заробляти, створювати робочі місця. Тим більше, що прозоре і легке ведення бізнесу в Грузії дозволяє це робити всім і кожному.
Грузинським виробникам потрібно потіснити іноземців шляхом впровадження нових стандартів — місцевий продукт повинен бути не гіршим і обов'язково дешевим за імпорту. А поки що все навпаки. До прикладу, грузинські молочні продукти коштують стільки ж, а почасту й дорожче, ніж, наприклад, білоруські... А пошитий вітчизняними компаніями одяг коштує стільки ж, скільки італійський. Зрештою, треба не ввозити в країну кожну дрібницю з Туреччини, а починати виробляти самим. А для цього потрібні капіталовкладення, і тут би владі й подбати про доступність кредитування бізнесу, а ні!
А чому ні? Тому що «Грузинська мрія» на чолі з Іванішвілі — фікція і обдурювання. Обман всіх і кожного. Як кажуть в Грузії, «Божа роса відрізняється від простої води», це означає, що казати і робити абсолютно різні речі. «Я дуже страждав, коли прочитав доповідь МВФ про рівень бідності в країні», - сказав в одному з інтерв’ю Бідзіна Іванішвілі, але при цьому виправляти ситуацію ніхто не збирається.
Владі потрібно говорити з народом, розповідати про свої плани, заохочувати людей, підштовхувати їх до потрібних думок і дій для свого добробуту і країни. На жаль, цього не відбувається. Є лише довгі монологи з телевізора, багаторічне бла-бла-бла і «у всьому винен Саакашвілі», ще й досі, вай ме!
Ну, а поки люди у владі грабують країну, привласнюючи собі що хочуть, втрачається час, а він дорого коштує.
Влада і вибори – ці теми для грузинів такі ж головні, як родина, карантин. Мабуть, так, як і в Україні. Запам’ятався вислів таксиста Георгія, чоловіка років 50-55: «Я й подумати не міг, що після «кривавої ночі Гаврилова», неодноразового обману суспільства та міжнародних партнерів, ოცნება («Грузинська мрія») знову утримається при владі. Вона поверне нас у радянську Грузію, а замість багатопартійного парламенту ми знов отримаємо Грузію однієї людини, Іванішвілі – господаря країни і мрії».
Як тут не згадати епічний історичний роман «Дато Туташхіа», грузинського письменника Чабуа Аміреджиби, в якому є одна геніальна фраза, яка в різні роки сприймається по-різному, але завжди була актуальною. А звучить вона так: «Цей потяг їде з Вавилона в Вавилон».
Дуже не хочеться в 2021 році 21 сторіччя потрапити в радянський «Вавилон» з російським діалектом.
Старовинна грузинська байка розповідає про те, що вік дерева розраховується за кількістю кілець, відображених на його зрізі. Іноді трапляється, що одне з кілець відсутнє, що вказує на те, що в той рік дерево боролося за виживання. У нас теж не дістає багатьох кілець, вони випали з історії Грузії протягом століття, але дерево живе, виростають нові гілки, вони тягнуться до сонця, на весні з’являться зелені листочки. Все буде гаразд, Сакартвело!
