Сарана
«05-11.10.2018»
Знайомтеся, це Юрій Олексійович Кулешов (на фото). Юрій Олексійович — учений секретар Проблемної ради «Військова археологія» при Інституті археології Російської академії наук, великий працелюб у вивченні та реконструкції середньовічної зброї Східної Європи — як кочівників, так і Русі. Він, хоча і не здобув поки лаврового вінка на ниві науки, проте добре відомий у вузьких, як найчастіше в таких випадках і буває, колах археологів, колекціонерів та історичних реконструкторів. Нещодавно у Юрія Олексійовича виникла проблема, і він був змушений звернутися в соціальних мережах по фінансову допомогу, завдяки чому, власне, про цю історію і стало відомо нам, в Україні. Так от, Юрієві Олексійовичу в Росії не дають наукового гранту на дослідження та реконструкцію унікальної знахідки — єдиного відомого в даний час повного комплекту домонгольського пластинчастого обладунку, знайденого на території Русі.
Чому не дають, запитаєте ви? Може, знахідка не така унікальна? Навпаки. На відміну від добре вам відомих за експозиціями наших історичних музеїв кольчуг, ламеллярний (це лускатий, пластинчастий латиною) обладунок поки траплявся археологам лише у вигляді окремих пластин. Так, навіть у Національному історичному музеї України зберігається лише невелика частина лускатого панцира Х—ХІІІ ст., знайденого в районі київської Вигурівщини. Так і в Росії, попри сотні знайдених, наприклад, у Новгороді Великому, окремих пластин, у повному комплекті лускатий панцир археологам жодного разу не траплявся. Чому? Тому що такий обладунок за часів Русі значно перевершував щодо захисних властивостей звичайне захисне озброєння, і вартість його була у декілька разів дорожчою. Наприклад, наприкінці ХІІІ ст. волинський князь Володимир Василькович купив село Березовичі за 50 гривень кун, кілька шматків дорогої заморської тканини та «броні дощаті». Для порівняння, вартість села в обчисленні без «броні» тоді сягала 200—300 гривень. Звичайно, що за настільки коштовним предметом озброєння вартістю мінімум в 2/3 села уважно стежили, і літописці, описуючи битви, спеціально зауважували, що після їх завершення з трупів як найкоштовніший трофей обов’язково знімали всі «броні». Уявляєте, і тут, неначе машина часу — цілий лускатий обладунок вісім століть тому акуратно складений в кутку всередині зруйнованої прикордонної фортеці!
Грант Кулешову не дали з іншої причини — бо, окрім інших занять, Юрій Олексійович працює ще і з краденим. Тому що унікальний, єдиний відомий у даний час повний комплект домонгольського лускатого обладунку, знайденого на території Русі, як сам він зізнається у своєму проханні про фінансову допомогу, «був знайдений під час аматорських розкопок українськими пошуковими системами на початку травня 2015 року на Чернігівсько-Переяславському пограниччі». Слова про «аматорські розкопки» й «українських пошуковців» означають, що він був знайдений під час грабіжницьких розкопок українських чорних археологів і проданий на одному з сайтів, що відкрито працюють у нашій країні, спеціалізуються на перепродажі здобичі цих мародерів. Як показало невелике розслідування на форумі одного з таких сайтів — «Віоліті», обладунок був спочатку придбаний «відомим українським колекціонером», а потім контрабандним шляхом переправлений через українсько-російський кордон. — Переправлений до Росії через півтора року після окупації Криму та коли вже більше року на Донбасі йшла війна.
ФОТО НАДАНО АВТОРОМ
У мене є різні друзі та знайомі. Є археолог Максим Левада, який самовіддано бореться з такими мародерами. 2016 року завдяки його зусиллям до України повернувся унікальний «Меч вікінга» Х століття. Саме він і розповів мені про Юрія Кулешова. А є серед них і такі, хто створює собі невелику приватну колекцію незаконно здобутих старожитностей. А чом би й ні, якщо це у нас роблять депутати, міністри, олігархи та навіть один дуже патріотично налаштований колишній президент. Якщо днями міністр культури України особисто відкривав виставку такої приватної колекції в Китаї. — Ото китайці дивувалися, адже в їхній країні до чорних археологів ставляться так само суворо, як і до корупціонерів. Нехай тільки спробував би китайський міністр відкрити виставку китайських чорних археологів десь в Україні, і він миттю б опинився в сусідній камері зі зниклим днями китайським директором Інтерполу. Так от, ці мої знайомі, які самі причетні до «пошукової роботи», і ті, які просто скуповують у чорних археологів старожитності, часто зі мною сперечаються. Розповідають, як вони, на відміну від «корумпованих музейних працівників» і «підкупних академічних археологів», рятують наше минуле. Ну, ви зрозуміли, рятують вони його так само, як карпатські лісовики «рятують» ліс, як поліські прокурори «рятують» бурштин, як миші «рятують» зерно. Тільки ліс ще можна посадити, зерно посіяти та виростити, а ось знищені мародерами цілі археологічні культури в сотнях могильників і поселень уже ніколи не повернути.
І хоч у Росії з чорними археологами тепер поводяться набагато суворіше, Юрій Кулешов не отримав свій грант через прості бюрократичні формальності. Адже офіційна російська влада, як і академічні інститути Росії, самі вже поза межами Росії, як, наприклад, в окупованому Криму, поставили мародерство на конвеєр. Могильники, городища, стародавні храми. Розкопки йдуть такими темпами, ніби вони чудово розуміють: ще декілька років, і Крим доведеться Україні віддавати. А в цей же час і на, здавалося б, не окупованій росіянами території України на них працює ціла армія фахових грабіжників, що називають себе «пошуковцями» та «колекціонерами». Звичайно, меч Х ст. чи лускатий обладунок ХІІІ ст. це не те ж саме, що двигуни для вертольотів або деталі для ракет. Та все ж мені здається, це також питання національної безпеки. Тому що в сьогоднішньому нашому протистоянні з Росією однаково важливо як те, чим нам захищатися, так і те, що нам захищати. Поки ця проста, цілком очевидна думка не дійде до Служби безпеки та Державної прикордонної служби України, боюся, нам із цією сараною по обидва боки поребрика ніяк не впоратися.
