Шарм на клітинному рівні
Вулиця повеселішала, помітили? Зовсім не тому, що проблем стало менше, просто, як завжди, жінки, фантазійно спружинивши, сміливо ввели клітинку до свого гардероба і вже одним цим розбурхали вуличний пейзаж.
Тут і осінь схаменулася. У її прейскуранті знову з’явилося сонце, чарівливе різнобарв’я сухого листя, тиха чарівність останніх кольорів на клумбах. Коли в магазинах жінки з переляку від мокрого жовтня розкупили всі гумові чоботи, дощі взяли і пішли, на щастя. І ось стали доречними і помітними всі картаті новинки.
Насолоджуючись гарбузовим балом у меню в милому і теплому ресторані «Веселий заєць», похвалила і себе, що, одягнувшись того дня в косу цегельно-рудувато-жовтувату клітку, немовби приголубилася до гарбуза. Облизуючись, згадуючи чудовий смак пирога з гарбузом і морквою, зрозуміла, що ми на одній хвилі з осінню.
Їй же (осені), напевно, теж приємні наші знаки уваги. Впевнена: вона, спостерігаючи за жінками, робить свої висновки — чи хороша сама цього року, чи не образила ранньою похмурістю, чи не злякала чиїхось мрій, чи не посварила кого. Та й хіба не вона підказала цей свій картатий тренд сезону? Причому на клітинний рівень багато хто з нас перейшов легко (клітинка ж бо — серед сильних, вічних гравців), неначе тільки й чекали на цей сигнал. У деяких довга шерстяна картата спідниця навіть встигла ґрунтовно зрушити з п’єдесталу самовпевнені брюки і джинси, враз змінивши ходу і навіть, відзначила, вираз обличчя. Адже як личить нам природне рідне вбрання — спідниці та сукні.
Одна така картата пані, придбавши на продуктовому ярмарку брюссельську капусту на стержні, до речі, заввишки більше метра, йшла проїжджою частиною сонячного Хрещатика (вихідними, всі знають, тут рух машин завмирає), йшла, як на параді, з капустяним жезлом у руках, і вся вулиця посміхалася їй. Звісно, багато з нас давно вже дачні городники і прекрасно знають ці маленькі зелені кульки по-брюссельськи. Однак на величезному майже стовбурі, на яскравій столичній вулиці скромний овоч притягнув усю увагу на себе. Вихідними тут дуже багато наречених, їхніх гостей, і всі раптом чомусь захотіли фото на пам’ять з цим осіннім ексклюзивом. До того ж по ходу п’єси придумався і якийсь міф, ніби зустріти в такий особливий день жінку з капустою, та ще й на потужному стержні, — на щастя. Нехитра інтрига спрацювала, й утворилася ціла зграйка охочих щасливих наречених. Жезл почав пурхати з рук у руки, легко міняючи подружок.
Упевнена: все зрежисирувала весела картата спідниця. Вона створила настрій власниці, та миттєво купила капусту на стовбурі, що, зрозуміло, — зовсім не те, що капуста у каструлі, і разом вони немовби слово за словом почали грати з вулицею, підживлюючись веселою енергією. Того дня ніби хтось скомандував: твій вихід, клітинка. Капустяна «тростина» лише підкреслила її актуальність у цьому сезоні, і раптом всі зрозуміли, що сміятися хочеться, що від простих радощів задоволення соковитіше, а настрій більш задиристий. Природно, окрім тих, хто, ретельно зваживши кожен свій крок, просто не має і хвильки на такі дурниці. Нам-бо що... Адже, ганяючись за щастям, подібно до персонажа, який шукав свої окуляри, виявивши, що весь час вони були у них на носі, ті теж не зреагують. Рецептори заточені на інше.
Як добре, що важливе не саме щастя, а відчуття його. Природа дала можливість відчувати щастя і тим, у кого в наборі немає повного списку. Цьому відчуттю марно заздрити, його неможливо купити, навіть забезпечивши собі необтяжливу каратність не лише на пальцях. Відчуття це хистке, може, уявіть собі, підживлюватися і від самотності і її тихої чарівливості.
Знайомий лікар андролог-психолог у випадковій розмові розповів, що щодня у своєму лікарському кабінеті стикається з проблемами людей, які шукають душевного тепла, але ті, плутаючи все, традиційно прагнуть знайти просто потрібного секс-партнера. У результаті — емоційне вигорання і нуль душевного тепла. Все тому, що відчуття щастя у всіх різне. І тільки у тих, хто однаково відчуває, — воно на одній хвилі. Звісно, що всім керує енергетика, краще парна. Головне — щира.
Одна медсестра, стомившись від одноманітності свого самотнього буття, відверто зізналася, що у неї завжди щось болить. Якщо не тіло, то душа. Впевнена, — додала вона, — так у всіх. І зовсім по-дівочі вигукнула: ось хто мені, лаборантові, наприклад, доплачуватиме за розігрівання пацієнтів? Вірніше за їхні руки, адже інакше важко взяти кров для аналізу. Так щодня, звідки може взятися настрій, — додала, зазираючи в люстерко пудрениці. Зміна ж бо закінчувалася...
«Мені не вистачає простого, нехай не особливо інтелектуального, але недурного базікання», — несподівано почула у скверику досить багатого району від зовсім незнайомої жінки. Це ж яка відвертість, що навіть відлякує інших, але я люблю раптову щирість, можна сказати, навіть колекціоную дещо. Почула від цієї пані років 50—55, яка гуляє з двома дітьми, що вона найнялася хатньою робітницею у багатий дім, але задихається без співрозмовників, втомилася від одноманітності життя. Мова її видавала вельми освічену людину, начитану, до того ж театралку. Жінка явно засиділася, застигла і тут упіймала мене. Ось вони — чуйні вуха. Все дізналася, навіть про її шкільну любов до якогось хлопчика. Більше ніж через 30 років він, цей хлопчик, щоправда, був зізнався, що й зараз кохає її. Ось вона на своїй теперішній важкій роботі (її оплата, до речі, набагато перевищує вельми привабливу набагато вище середньої суму) копить гроші для життя з коханим. Щоправда, не впевнена, що її обранець планує те ж саме. Жінки інколи забуваються, але, як відомо, істина не в об’єктивності, а в безкорисливій суб’єктивності. Няня-інтелектуалка ще й рядки з віршів мені нагадала, вже десь чуті і теж запалі в душу: «...и начинает уставать вода, а это означает близость снега». «Хочу ще до снігу стати щасливою», — додала. Що ж, бажаю, адже все, що несе в світ життєрадісний імпульс — правда. Інше — брехня.
До речі, звернувши увагу на мою картату спідницю, ще раз здивувала мене висновком, що стиль — це щирий інтерес до себе. Треба ж, які няні зустрічаються. Розумні й чуйні господарі підкинули б за це монет, адже і їхнім дітям щось перепаде від такого спілкування.
Хтось скаже, що все це — нісенітниця, але чому ж хочеться інколи обернутися услід жінці в активній і доречній цієї осені клітинці, яка неначе все робить сама: допомагає відчувати кожен крок, легко пружинить, причому без усілякої пихатості, пускаючи всю чарівливість в діло. Так народжується шарм, що, як відомо, любить жінок, які знайшли себе. Тільки-но це відбувається, всі справи і плани починають тягнутися один до одного і зливатися в одну соковиту картину.
Ось і вся естетика сюжету в клітинку. Адже він лише плацдарм, а хода ж бо вже інша. Отож ж бо й воно...
