Silva rerum
Моє читацьке око чутливе до красивих фраз. З тисяч слів і словосполучень на поверхню тексту чи розмови інколи виринає щось незвичне, наполягаючи на подальшому вивченні чи хоча б уважному розгляданні. Як ковток доброго вина, краплина гіркого апельсинового джему, далекий аромат вогнища чи лискучі крила птаха. Silva rerum – таку назву має серія книг литовської письменниці Крістіни Сабаляускайте, рекомендована мені днями одним поважним чоловіком. Прочитати її поки не зможу, бо хоч нас багато об'єднує із красивими балтійськими народами, перекладачів і замовлень із цих мов – обмаль. Поки що Сабаляускайте можуть читати іще латвійці й поляки (з передмовою Нобелівської лауреатки Ольги Токарчук), та мій позитивний досвід підказує – з’явиться хтось, хто перекладе, бо книги й справді були б цікаві українським читачам. Події одного з її історичних романів розгортають у волинській Олиці, а чимало славних литовських прізвищ спільні з давніми руськими родами, як от Радзивілли. Проте, увагу мою привернула й сама назва – Silva rerum. Ніби щось середньовічне і срібне, прохолодне й відкрите лиш обраним ховається поміж цих літер. Так воно і виявилося. Silva rerum іще й має магічний переклад з латини – ліс речей. Ті, хто як і я виріс поруч безмежних і давніх лісів, прочитавши таке мусять на мить спинитися і поуявляти – що ж то таке, той ліс речей?
Ліс речей, silva rerum, – рукописний збірник, зібрання найрізноманітніших текстів. Україномовні джерела розмито говорять про середньовічну й ранньомодернову традицію упорядковувати в один збірник оповідання і філософські роздуми, вірші й фінансові розрахунки з подальшим їх редагуванням, коментуванням і переписуванням не одним поколінням співавторів. Глибший аналіз поняття відкриває іще цікавіший пласт. Silva rerum – такий собі приватний літопис шляхетних родин Польщі, Литви й, дуже підозрюю, багатьох наших руських родів, що у хвилях історії втратили свій національний якір. Такі книги, подекуди на сотнях сторінок, писаних кількома поколіннями, розповідали нащадкам буденні дрібниці, спогади, спостереження, плітки й жарти, ціни на зерно і роздуми про політику, улюблені вірші й медичні поради, рецепти страв і секрети полювання. Фантастичні об'єми унікальної, особистої інформації, сповненої турботи й бажання вести розмову із рідними через роки.
Уявіть, що відчуває людина, зазираючи в філософські міркування свого славного прадіда? Як то, отримати пораду від предка, якого ніколи не бачив? Чи просто приготувати різдвяну страву, яку у вашому домі любили сто років тому? Простий олівець, що лежить серед столу, в люблячих пальцях здатен розповісти цілий “ліс речей”, які точно захочуть знати нащадки. Бо кожен жарт чи роздум несе в собі досвід, характер, і дух оповідача. Мій дід, коли був мого віку й повертався з далекої Аргентини у Луцьк, на борту пароплава завів собі щоденник. І хоч записів небагато, я люблю їх читати щороку, уявляючи світ, що стояв у його очах тоді.
Вчений чоловік, європеєць, Ян Амос Коменський (на честь якого названа вулиця в Мукачево) іще в XVII столітті рекомендував: ”Записуйте все, що знайдете нового чи досі для себе невідомого; все, що на вашу думку є прекрасним; все, що можна використати в майбутньому, будь-то слово, чи думка, чи вислів або оповідання. Записуйте все, що блищить немов кришталь”. Чимало книг silva rerum не дісталися нашого часу, проте точно лишили видимий слід в особистих і національних історіях. І коли наступного разу вам захочеться щось розповісти нащадкам, не вагайтеся і пишіть. Бо навіть простий політичний жарт чи ціна телячої вирізки із вином за століття перетворяться на цінний історичний факт і неоціненну мить спілкування з рідним минулим.
Анна Данильчук, ілюстрація з Вікіпедії
