Східний "дощ"...
Сьогодні у Слов'янську, в рамках кінопоказів українських фільмів для дітей Сходу, організованих за підтримки Держкіно, показувала мультфильм "Бабай" в Центрі для переселенців. Тут по декілька місяців живуть сім'ї, що переїхали з Макіїівки, Горлівки, Дебальцевого - з дітками у віці від 3 до 11 років. Діти всі неймовірні - красиві, розумні, виховані. На щастя, всі дуже жваві, енергія б'ється через край. Після перегляду стали мені наперебій демонструвати своі досягення, здобуті при навчанні у старшого товариша Саші - крутити сальто та стояти на голові. А моя нова подружка, 4-річна Маша із Макіївки, з якою ми спочатку думали почитати казку, а потім все ж таки переключилися на іграшки, розказала мені про загадковий дощ.
"Ви откуда приехали?" - питає Маша. "Из Киева". - "Так теперь у Вас тоже есть дом" - "Почему теперь?" - не відразу зрозуміла я - "Ну, теперь Ви будете жить тут. У нас было уже три дома. Первий дом в Макеевке... Сначала мы подумали, что это дождь. Потом папа понял, в чем дело и мама поняла, в чем дело. Папа и мама собрали чемодани и мы уехали. Потом у нас был второй дом, теперь тут - третий"
Взимку від цього "дощу" до Слав'янська тікала найбільша кількість людей. Мати двох маленьких дітей, Ірина, теж із Макіївки, розповідає, що бували дні, коли на вокзал прибувало по 15 вагонів з біженцями. Частину з них відправляли на тимчасове проживання в інші міста по Украіні, частина лишалася у Слов'янську та Краматорську. "Ну а когда стали обстреливать Краматорск, люди, перепуганные, срывались и ехали дальше" - говорить Ірина. Її саму "дощ" винудив покинути рідну домівку ще у минулому році. "Они ставили артиллерийские установки именно в жилих кварталах и стреляли оттуда" - "Кто "они"? - "Эти... Ополченци" - на останньому слові вона презирливо посміхається. "Постоянно старались спровоцировать украинскую армию на ответную стрельбу... А потом мы смотрим российские телеканали, а там заходятся: укропы, фашисты, стреляют по мирному населению... Они думают, что мы ничего не понимаем".
