Сходи в небо
У прокаті з’явиться фільм «Реальність» Маттео Гарроне
Фільм італійського режисера Маттео Гарроне «Реальність» (Reality, Італія—Франція, 2012) починається і закінчується загальними верхніми планами Неаполя, знятими з голлівудським розмахом. На першому, сонячного дня, весільна процесія їде до готелю, стилізованого під замок, для подальшого святкування: розгул кітчу, що б’є по очах, кольоровий надмір, свято життя серед фальшивої розкоші. У завершальному кадрі серед нічного міста залишається один маленький, але так само ненатуральний острівець штучного світла, на якому герой нарешті знаходить спокій.
Маттео Гарроне прославився 2008 року, коли його драму про звичаї неаполітанської мафії «Гомора» відзначили
престижним Гран-прі Каннського фестивалю. Головний герой «Реальності» (також удостоєної Гран-прі в Каннах), торговець рибою і природжений комік Лучано (непрофесійний актор Аньєлло Арена, що відбуває довічне покарання за вбивство), у вільний час розважає народ імпровізованими скетчами. Якось, піддавшись на умовляння сімейства, він іде пробуватися на реаліті-шоу «Великий брат». Перше прослухування пройшло вдало, потрібно їхати до Риму на другий етап відбору, а потім дочекатися дзвінка зі студії, який підтвердить остаточно, обрали тебе чи ні. Це очікування і перетворює Лучано на одержимого, котрий через бажання потрапити до телевізора руйнує свій бізнес, а потім і родину.
Герой Арени стає параноїком, а втім, з кращими проявами: роздає майно жебракам, готовий поділитися останньою сорочкою, аби тільки незримі продюсери визнали його гідним потрапляння до телевізійного раю. Релігійні паралелі посилюються ближче до фіналу: Лучано надається можливість обирати між порятунком християнським та екранним, проте ця суперечність лише вдавана. Втікаючи з меси у знімальний павільйон (ніхто, що показово, його не зупиняє), Лучано остаточно пориває з грішним світом. У останній сцені «Великий брат» зливається з образом того самого потойбічного життя, на обіцянці якої ѓрунтуються всі світові релігії; у цьому лімбі є те, що необхідне душі, що заблукала, а саме — блаженство. Те, що починалося як побутова комедія, закінчується як притча про природу будь-яких ілюзій.
Та все ж таки комедія. Може, божественна, може, людська — що суть одне й те саме.
