Слово про квітучу вишню
Між сторінок записника я бережу висохлу квітку японської вишні — сакури. Її пелюстки, як ніжний старий шовк на дотик, нагадують про найулюбленіший і найвідоміший у світі символ Японії.
У квітні барвистими галасливими фестивалями зустрінуть квітучу вишню у Вашингтоні, Токіо, Сеулі, й, на превелику радість, у нас на Закарпатті.
І все ж, для мене сакура назавжди залишається чудом виключно японським.
Період цвітіння сакури — це мить торжества краси, що продовжилася на кілька тижнів, воістину благословенна пора, коли Японські острови з півдня на північ поступово накриває хвиля цвітіння.
Інформація про її наближення, прогнози на найближчий час — обов’язкова складова усіх новинних блоків японських ЗМІ. На спеціальному веб-сайті можна отримувати інформацію від метеорологів, за твердженням яких саме сакура є найчутливішим «приладом» для визначення моменту настання весни.
З її цвітіння в різних регіонах країни розпочинається відповідальний період підготовки до посадки рису — основи японської культури.
Це сакральний час — період підбиття підсумків, завершення чергового життєвого етапу й переходу до нового початку.
Наприкінці березня в школах та університетах проходять урочисті церемонії випуску й вручення дипломів, співбесіди з потенційними роботодавцями. У квітні розпочинається новий навчальний рік. І першими заняттями для першокласників стануть «уроки під сакурою», коли вони під керівництвом вчителя будуть знайомитися з оточуючими школу житловими кварталами та їхніми пам’ятками.
Прогноз просування «квітучого» фронту дуже важливий і для організаторів великих заходів, запланованих на цей період.
Запрошення на велелюдні прийоми зазвичай відправляють завчасно. І для того, щоб забезпечити максимально красивий квітучий фон, доводиться іноді охолоджувати коріння дерев льодяними брилами для уповільнення природного процесу.
Вечорами сакуру освітлюють гірляндами паперових ліхтариків, і милування нею стає ще більш романтичним та вишуканим. На відкритих сценах при світлі смолоскипів на тлі квітучих гілок вистави традиційного театру Ноо залишають особливе, незабутнє враження.
У ці дні все наповнене передчуттям весняного сонця й свіжості. Після зимових холодних вечорів, що проходять перед екраном телевізора й котацу — традиційним японським коминком, накритим стьобаною ковдрою, можна дихати на повні груди й радіти приходу тепла.
І куди не глянеш — сакура ...
Гілки сакури у вітринах дорогих універмагів, на коробочках із буденним ланчем, на візерунках кімоно та віялах. Морозиво з ароматом сакури, «сакура крім фрапучіно» в мережі кав’ярень Starbucks, рисові коржі моті, загорнуті в маринований лист сакури, чай із засоленних квітів сакури. ..
Непастеризоване свіже саке з кислинкою, що бадьорить, випускають обмеженою партією спеціально до сезону — в рожевих пляшках, з сакурою на наклейці. І навіть для популярної у всьому світі іграшки Kitty готовий до продажу новий набір для пікніка під сакурою...
Мабуть, для всіх сьогодні милування сакурою, «ханамі», — сезон приємного проведення часу, і навряд чи хтось серйозно замислюється про витоки традиції, корінням пов’язаної зі стародавнім ритуалом поклоніння богам.
За віруваннями синтоїстів, «відповідальні за врожай» божества зимують у горах, а з настанням весни спускаються в поля і вселяються в дерева сакури. Саме її цвітіння сповіщає про повернення богів на землю й початок сезону посадки рису. Щоб задобрити їх, було прийнято підносити щедрі частування й ділити з небожителями трапезу під гілками сакури, з вірою та надією на їхню прихильність.
Милуватися тоді було прийнято сливою за запозиченою з Китаю традицією. Гілки сливи кутастіші й гостріші за гілки сакури, та й цвіт не такий пишний, але вона першою розквітає ще в лютому, всупереч пронизливим вітрам зими. З бамбуком та гілкою сосни цвіт сливи — обов’язковий елемент в оформленні новорічних урочистостей.
А ось традицією милування сакурою ми зобов’язані «золотій добі» японської історії — періоду Хейан, коли при дворі імператора в Кіото стало модним влаштовувати банкети під покровом сакури в цвіту з вишуканим частуванням, щедрим пригощанням саке й змаганнями у складанні віршів, що оспівували ніжні квіти як символ життя «прекрасного, але швидкоплинного».
З переходом реальної влади від імператора до сьогуна й перенесенням столиці до Едо (нинішній Токіо), багато традицій, що були привілеєм аристократів, перейняли спочатку самураї, а за ними й прості містяни. Для проведення «ханамі» за наказом сьогуна в князівських угіддях, на схилах пагорбів, над водоймами висадили багато сакур.
Відтоді й до цього дня тисячі квітучих дерев перетворюють куточки Токіо на майданчики для пікніків, іноді занадто гучних і «підігрітих» саке, але в наші дні — просто обов’язкових.
Корпоратив під сакурою і для невеликого колективу, і для великої компанії — відповідальний захід. Для його проведення заздалегідь займають місце, біля якого по черзі чергують молодші клерки, змушені часто ночувати на посту в спальних мішках. До них за кілька годин до загального збору підтягуються колеги з напоями й закусками, і до появи боса все готово.
Пікнік під сакурою — справжнє задоволення. Всі необхідні предмети для його організації до ваших послуг всюди. Коробочки із закусками, напої, яскраві пластикові підстилки на будь-яку кількість гостей, складані подушки для сидіння, зігріваючі пакети (а дні бувають прохолодними), посуд разового вжитку, штопор, серветки й пакети для сміття (про них японцям нагадувати немає необхідності, а от у списку для новачка-іноземця цей пункт обов’язковий).
На пікніку співробітники офісу не «на чолі» з начальником, а «разом» — жартують, сміються й беруть участь у міні-конкурсах. Хоча звертаються один до одного традиційно за посадою, а не за іменем, але не тому, що обстановка офіційна, просто так прийнято.
Закохані удвох, родини з малюками та бабусями-дідусями, групки «за інтересами», об’єднані заняттями гавайськими танцями, фотографією, орігамі або каліграфією — теж із сенсеєм, як члени однієї родини.
Зібралися, щоб разом насолодитися такими простими радощами життя — ароматом і відтінками кольорів, смачною їжею, жартами, іграми, бесідою, чистотою і ніжністю весняного повітря. Тому що такі благословенні миті швидкоплинні, й гріх не насолодитися ними й не помилуватися красою ...
Вроджене вміння бачити її не тільки на поверхні, але глибоко всередині, в нюансах та деталях — дивовижна риса японців.
Їм дано не просто вловити мить, коли вітер зриває цвіт сакури, але й насолоджуватися ніжністю «квіткової хуртовини». Або захоплюватися тим, як весло розсікає вкриту «килимом пелюсток» водяну гладінь каналу ...
Говорячи про красу жінки, порівняти її не просто з ніжною квіткою, а з її відображенням у чистій воді ...
Цвіт істинно японського дерева — справжній символ Японії.
Нам пощастило знати лише з книжок про те, що пілоти-самовбивці Другої світової війни малювали на своїх літаках цю чудову квітку як символ безстрашності й готовності принести себе в жертву, а один із перших підрозділів камікадзе мав назву «ямадзакура (Гірська сакура)».
У парі з драконом або тигром, сакура — один із найпопулярніших елементів традиційного японського татуювання «іредзумі» (демонстрація якого перед сторонніми в Японії неприпустима) ...
Але для мене сакура — символ тендітної і всеперемагаючої краси, спокою, ніжності й умиротворення, довіри до природи й оточуючих. Як писав знаменитий Ісса Кобаясі:
«Чужих між нами немає!
Ми всі один одному брати
Під вишнями в цвіту».
За десять прожитих у Токіо років, за десять велелюдних «ханамі», коли кожен дециметр під сакурою зайнятий присутніми на пікніку, я ніколи не відчувала дискомфорту від присутності поруч зовсім незнайомих людей.
Японці не так швидко відкриваються дружбі, але залишаються вірними їй до кінця. Не мені судити, чи зуміла я за ці роки стати для них хоч трохи «своєю», але серцем я зріднилася з ними ... «під вишнями в цвіту» .....
