Справа Юрія Дмитрієва: Акт 2-й
Російський історик і правозахисник Юрій Дмитрієв знову опинився у в’язниці. Петрозаводський міський суд заарештував його на два місяці, аж до 28 серпня, за звинуваченням цього разу за набагато більш тяжкою статтею, ніж виготовлення дитячої порнографії. Йому тепер інкримінують вчинення насильницьких дій сексуального характеру щодо неповнолітньої — його прийомної дочки Наталії, якій зараз 12 років. Звинувачення сформульовано за ч. 4 ст. 132 КК РФ ( «Насильницькі дії сексуального характеру, вчинені щодо особи, яка не досягла чотирнадцятирічного віку»).
Сама Наталя на засіданні Верховного суду Карелії сказала щось таке, чого вистачило для скасування виправдувального вироку у першій справі про дитячу порнографію. Дмитрієв зізнався, що на суді почув від Наталії то, чого в їхньому житті ніколи не було. Він вважає, що дівчинку проти нього налаштовує бабуся, з якою Наталя живе вже півтора року і яка раніше жодної участі в її вихованні не брала. За словами адвоката Дмитрієва Віктора Ануфрієва, вся справа будується на поясненні, яке дала прийомна дочка правозахисника: «З неї витиснули якусь фразу, а так немає жодних доказів, що він зробив те, у чому його намагаються звинуватити. Пояснення не є доказом за Кримінально-процесуальним кодексом... З неї, можна сказати, витиснули ці слова. А більше у слідства нічого немає. Немає навіть протоколу допиту дівчинки. Не знаю, чому так поспішають. Дмитрієву навіть обвинувачення ще не висунули. Але обвинувальний висновок у них є. Він вчергове — лише для того, щоб обрати запобіжний захід».
Тут нам доводиться зачіпати таку хитку матерію як питання про те, наскільки можна довіряти свідченням неповнолітніх у справах про сексуальні домагання та зґвалтування. Досвід показує, що тут багато що залежить від того, під впливом кого з родичів або опікунів перебуває дитина під час слідства й суду. Не секрет, що діти легко піддаються впливу і можуть слухняно повторювати те, що їм говорять ті дорослі, які зараз мають у них авторитет. Тут все надзвичайно суб’єктивно, і результат справи залежить не стільки від об’єктивно встановлених фактів, скільки від позиції слідства та судді. В цьому випадку у замовників справи Дмитрієва виявляється набагато більше можливостей впливати на хід слідства й суду в плані сприятливого для себе результату справи, тобто винесення Дмитрієву обвинувального вироку, зокрема маніпулюючи показаннями її неповнолітньої прийомної дочки. І термін ув’язнення тепер загрожує Дмитрієву значно більший, ніж у першій справі, — від 12 до 20 років. Причому, як це добре знає колишній зек Дмитрієв, на зоні людей з такою статтею дуже не люблять, і шанси вижити у них невеликі. І правозахисникам стає значно важче заступатися за Дмитрієва, оскільки, на відміну від першої справи, через закритість процесу слідства й суду, вони не знають, які конкретні звинувачення висуваються Юрію Олексійовичу і на яких саме свідченнях вони ґрунтуються. Адвокат Ануфрієв справедливо зауважує: «Зараз друге коло. Як то кажуть, перший раз трагедія, а другий — фарс». Але, на жаль, для Дмитрієва фарс може перетворитися на справжню трагедію.
Ті дії, які мали місце відразу після скасуванням вироку Дмитрієву у першій справі, не залишають сумнівів, що замовлення на главу карельського «Мемориала» йде із самої верхівки. Незабаром після рішення Верховного суду Карелії Дмитрієва затримали 27 червня на посту ДПС за межами Петрозаводська поблизу Олонця, коли він із подругою їхав на кладовище до Вілги, щоб відвідати могили знайомих, а після кладовища прямував до Свірського монастиря. Історику та правозахиснику поставили у провину порушення підписки про невиїзд і взяли під варту. І того самого дня на федеральному каналі «НТВ» з’явився сюжет про затримання Дмитрієва, в якому стверджувалося, що Дмитрієв з-під підписки про невиїзд намагався втекти до Польщі й тому його було заарештовано. Звинувачення абсолютно абсурдне, хоча б тому, що жодному ідіоту не спаде на думку їхати з Петрозаводська до Польщі, через Олонець, та й подорож на автомобілі на таку відстань є занадто тривалою, Дмитрієва б напевно почали шукати. Радше могла йтися про втечу до Фінляндії, але і для такого маршруту Олонець — не найкраще місце. З нього до фінського кордону довелося б добиратися кружним шляхом.
Але, ймовірно, версія із втечею до Фінляндії телевізійниками навіть не розглядалася. Незручно ж ображати країну-господарку майбутнього російсько-американського саміту. Та й відсутність у Дмитрієва закордонного паспорта робить втечу за кордон дуже складною справою. «НТВ», щоправда, стверджувало, що закордонний паспорт у Дмитрієва був, проте в телеефірі мить його вилучення зафіксовано не було. Як відомо, аж до скасування першого вироку Юрій Олексійович перебував під обмеженням за першим вироком, і закордонний паспорт було в нього вилучено. До того ж Дмитрієв чудово знав, що за ним стежать, що й підтвердив подальший арешт. Він міг сподіватися, що не помітять його відсутність протягом декількох годин, але не багатоденну ж поїздку до Польщі! «НТВ» стверджувало, що при Дмитрієві була валіза з речами для втечі, а свою собаку він заздалегідь здав до притулку. Але жінка, з якою він їхав, стверджує, що у валізі був чистий одяг, в яку історик мав переодягнутися після робіт на кладовищі, для відвідування монастиря. А собака виявилася не в притулку, а вдома, й дуже сумує за своїм хазяїном.
Федеральний телеканал такий сюжет і так швидко за командою карельської влади робити не буде. Тут потрібна команда з Кремля, з адміністрації президента Росії. Отже, справа Дмитрієва, принаймні після першого, виправдувального вироку, стала контролюватися на найвищому рівні. А це залишає мало шансів на сприятливий для обвинуваченого результат. Не дивно, що після того, як першу частину плану із затримання Дмитрієва було успішно здійснено (злощасну поїздку цілком могли спровокувати), йому, вже у слідчому ізоляторі, було висунуто обвинувачення у зґвалтуванні неповнолітньої. Очевидно, у своїй помсті Дмитрієву ФСБ вирішила йти до кінця. Залишається сподіватися лише на потужну громадську кампанію на захист Дмитрієва. Але влітку, в розпал сезону відпусток, таку кампанію організувати дуже важко, тим паче що вона фактично є повторною. Дай Боже Юрію Олексійовичу стійкості й удачі!
Борис СОКОЛОВ, професор, Москва
