У дитинстві «Наполеон» означав для мене набагато більше, ніж просто торт, який мама випікала до всіх родинних урочистостей. Річ у тім, що мені завжди забороняли чіпати крем, поки не намажуть коржі, щоб вистачило для просочення. Заварний крем так пахнув ваніллю, його особливо киселеві береги так поглинали всі думки, що, я зазвичай, не витримувала і тихенько, потай торкалася крему, який остигав у каструлі, і швидко облизувала ложку. Не було нічого смачнішого на цілому світі, тому ложку мила язичком декілька разів. Нарешті, коржі вже стояли покриті кремом, і мені діставалася каструля із залишками крему — мого блаженства. Давно сама випікаю цей торт і, нарешті, не чекаючи, поки крем остигне, упірнаю в каструлю і їм, начисто забуваючи, що можу випірнути зовсім у іншому розмірі. Мама і сьогодні це бачить і дивується: ти все ще його не розлюбила. До наступного родинного «Наполеона» і не згадую про заварний крем, але коли приходить момент істини — гальма вбік! Якби холестерин умів читати, він би дуже пожвавився в передчутті свого балу. Тепер мені ніхто не може заборонити поглинати крем завчасно, хіба що аналіз крові. З вени. Мій улюблений заварний — стовідсоткове поле для цього самого холестерину. Сам містер Х (назвемо його так, все ж таки приємніше звучить) представляється мені таким собі нудним сухим стариганом, який все-все знає, який прочитав усі розумні наукові книги і навіть встиг їх забути і постійно бурчить: це не можна, а це не можна ніколи. Насправді ж лицемірить наша зажерливість — його довголіття. Що ж, маячить строга дієта, яку можна хіба що прикрасити нотками зеленого яблука, іншими фруктами (несолодкими) та овочами зі знежиреним сиром. Яка прісність — всього цього дотримуватися. Може, сказати собі дзвінко: не моя ноша — не мій холестерин. Ну і що, що колись можуть утворитися атеросклерозні бляшки, ну і що, що вони можуть перекрити просвіт судини, забезпечивши підступну печаль? Хто про це думає біля добротно накритого, часто дуже жирного столу? Навіщо тривожитися, думаючи про аналізи, кому потрібні всі оці додаткові спазми, адже список страхів майже безконечний, а весь час жити і думати про те, як працюють твої капіляри і бляшки, просто неможливо. Та й від розв’язання все виникаючих проблем нікого ще скромні аналізи не звільняли. Виходить, причина неповажна. Холестерин може тріумфувати і торжествувати — його всі так полум’яно бажають, вірніше його одяг: торти, пампушки, млинці, паштети, тверді сири, густі супи-пюре, жирне червоне м’ясо, спиртне. Виходить, він і править бал, цей квартирант в наших судинах.

На щастя, настав піст, і, за словами класика, «в осмотрительно-охлаждённом состоянии» навіщось почала знову перечитувати, вірніше читати шлунком, відчуваючи дивну насолоду, що це не зі мною, меню всім знайомого Чичикова. Щоправда, навіщо — так і не зрозуміла, мабуть, так перевіряла себе на міцність — чи вдалося збалансувати своє можу, хочу, повинна. Спокійно читаю і всміхаюся: цікаво, Чичиков знав таке слово — «холестерин», коли чув у корчмі «извините, что у нас нет такого, что на паркетах», коли поспіль поглинав щі з листковим пиріжком, мізки з горошком, сосиски з капустою, пулярки смажені, потім гриби, пиріжки, скородумки, шанишки, прягли, млинці, коржики зі всякими припіками: з цибулькою, з маком, з сиром (ну вже точно не знежиреним), зі сняточками і невідомо ще з чим. На іншій станції він міг спожити шинку та кусень осетра, у наступних гостях — стерляжу юшку з минем і молочком, заїдаючи кулеб’якою з сомовим плесом. Яке ж здоров’я треба було мати, щоб на обіді в Собакевича залишилося місце для баранячого шлунку, начиненого гречаною кашею, мозками і ніжками, ватрушок розміром понад тарілку, індика, набитого яйцями, рисом, печінками... Коли підписувалася купча, особливо добре йшли білуга, осетри, сьомга, кав’яр паюсний, кав’яр свіжозасолений, оселедці, сири, копчені язики, балики, пироги з груздями, пряженці, маслянці, узваренці. Організм уловив, що все це збуджуюче чтиво проходить повз рот, і вхопився, як за останню надію, за розумні слова письменника, які в певній мірі відновили справедливість: «...Не один господин большой руки пожертвовал бы сию же минуту половину душ крестьян и половину имений, заложенных и незаложенных, со всеми улучшениями на иностранную и русскую ногу, с тем только, чтобы иметь такой желудок, какой имеет господин средней руки; но то беда, что ни за какие деньги нельзя приобрести такой желудок, который бывает у господина средней руки».

Звичайно, мій день крему все одно настане, на нього заслужу посиленою стриманістю, їздою на велику, думкою, що целюліт є навіть на колонах МЗС, — це видно уважному оку при особливому вечірньому освітленні. Вони ж точно не на дієті, до того ж ведуть нерухливий спосіб життя. У нас же завжди в запасі ще є пробіжка, яка мотивує на нові ілюзії і плани, як, схуднувши, знизити і цей нікому не потрібний холестерин.

В англійській мові за рахунок гри часів є дуже ємнісне речення «You have been had», яке я планую подарувати холестерину разом із відчуттям, що він отримав підніжку. Адже воно перекладається як «мене мали». Як важко це здійснити, коли телепередачі, змагаючись, перегодовують нас все новими жирними рецептами, коли перед очима весь час щось смажать, маринують, печуть, збивають. Як тут зберегтися? Одна 38-річна пані, напихаючи свого п’ятирічного синочка в парку чимось смачним, все підсилено примовляла: «Коли я буду старенькою, ти мене годуватимеш, правда, рідненький?» «Не хвилюйся, мамо, — відповів хлопчик. — Старенькі самі їдять, їх не потрібно змушувати. Я бачив». Мама на нього сумно подивилася і промовчала: не старітиму — почала навіювати собі вже не юна мама і чомусь пригадала, як вона, десятирічна, все хотіла стати своєю, хоч трохи помітною для чотирьох 22 — 24-річних дам, які теж відпочивали в профілакторії, куди вона приїхала з бабусею. Крутячись біля дорослих, у всі вуха прислухаючись до їхніх розмов і дізнавшись, що ті дружно заздрили п’ятій, особливо свіженькій, раптом почала натхненно брехати. Знаю, що вона робить кожен ранок, нахабно вступила в розмову, до якої її ніхто не запрошував. Жовтки зі щойнозірваними травами і квітами вона кладе на обличчя, а білки випиває. Вони були приголомшені, що так швидко дізналися про простенький рецепт суперниці, і побігли його випробувати. Брехуха подумала, які ж дорослі жінки дурні, і пораділа, що вона ще дівчинка, а значить, розумніша за всіх.

До речі, рецепт якраз був і непоганий — в білках немає холестерину. Щоправда, хто тоді про нього, бідолашного, думав.