Студентська молодь про 8 Березня
Сучасне українське суспільство, з усіма його важкими проблемами та негараздами, можна характеризувати по-різному: кризовим, перехідним (постколоніальним), корумпованим, несправедливим тощо. Але назвати його заспаним аж ніяк не можна. Українці таки проснулись всерйоз, спричинились до цього три революції, перша часів новітньої незалежності українська вітчизняна війна з Росією, вибір європейського напрямку розвитку тощо.
Особливістю суспільства, яке позбулося сну, є його активне ставлення до цілої низки суспільних проблем, які раніше існували начебто за інерцією й нікого особливо не зачіпали.
У світлі всього вище сказаного цікаво було подивитись на суспільну опінію довкола дня 8 Березня, яке в якості совєтського спадку давно увійшло у наше повсякдення як «свято весни, жіночності, краси», інколи ще й додавалось – миру. Бо жінка й мир – це ж, мовляв, стереотипно однорідні речі за змістом).
Але останні приблизно три роки довкола свята 8 Березня йдуть гострі суспільні баталії. То його хочуть відмінити в Україні у рамках декомунізації. Хоча де 8 Березня як Міжнародний жіночий день солідарності, затверджений ООН, а де постсовєтська декомунізація? То прагнуть зробити робочим днем, залишивши його сутність як Міжнародного Дня солідарності жінок-трудівниць у боротьбі за свої права. То навіки закріпити за цим днем «Свято весни, жінок та краси», єдиний день у році, коли чоловіки зобов’язані згадати про існування кухні, квітів, кави в ліжко, і, як говориться в рекламах, згадати, що коло тебе є вона, чарівна і неповторна!
Звичайно, за більше, ніж 100 років відзначання цього дня, 8 Березня «обросло» чималою кількістю міфів. Його «звинувачували» у прихованому святкуванні свята Пурім та «протягуванні» як такого на міжнародний рівень, визначали як червоний (у розумінні – комуністичний) день календаря. Засуджували як день «шабашу» феміністок усього світу та їхнього демонстративного наступу на традиційні сімейні цінності. Й багато чого іншого приписувалось цьому дневі 8 Березня.
Чого фактично не було раніше, але можна зустріти у дописах про цей день чи свято сьогодні – це характеристика його як дня боротьби проституток за свої права і легалізацію цієї найдревнішої професії у світі. Неважко здогадатись звідки дують такі радикальні вітри. Звичайно ж, із сусідньої «боротьбоскрєповщинної» країни. Проте, і на теренах України є певна частка населення, яка теж із готовністю повторює цей «русскоомірскій» абсурд.
Але стереотипна думка, яка поширюється щороку у більшості українських ЗМІ – це те, що 8 Березня як Міжнародний день боротьби жінок-трудівниць за свої права не потрібне Україні. І далі як правило йде стандартний набір слів про українку-берегиню, у всьому рівну чоловікові, поважну трудівницю, дружину і матір, для якої усі шляхи відкриті – від політики до кухні.
Не будемо ламати списи знову, доводячи із цифрами та фактами, що такі інвективи досить далекі від життєвих реалій українського соціуму. Проте, цікаво було подивитись, чи справді українці не потребують 8 Березня як Дня боротьби жінок за власні права. Для цього у трьох провідних вишах України (Київ, Дніпро та Луцьк) було проведено тест-опитування серед студентської молоді. Звичайно, воно не претендує на всеукраїнську репрезентативність та остаточні серйозні висновки. Проте це певний зріз суспільної думки сучасної української молоді. І як такий має право на існування, не кажучи вже про те, що викликає зацікавлення і може стати поштовхом до більш обґрунтованих думок щодо 8 Березня.
Отже, студенти в цілому по усіх трьох вузах України (Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара та Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки) абсолютною більшістю голосів (співвідношення 66 до 34) студентської молоді заявили, що Україні потрібне 8 Березня саме як Міжнародний день солідарності жінок-трудівниць у боротьбі за свої права. (Запитання ставилось так: «Чи потрібне Україні 8 Березня як Міжнародний день солідарності жінок-трудівниць у боротьбі за свої права?»). Що приємно вразило, це думки чоловічої частини опитаних. Серед студентів, які підтримали необхідність існування 8 Березня саме як дня боротьби, виявилось приблизно дві третини опитаних. Найбільш просунутими виявились хлопці з Київського університету, до того ж політологи, за що, на мою думку, їм безумовний респект і хвала. Звичайно, було чимало і традиційних закликів, особливо серед жіноцтва про необхідність залишити це свято як свято «весни-краси-жінки», «щоб наші чоловіки хоча б раз на рік пішли на кухню», «згадали, що коло них слабка стать», «згадали про коханих» і т.д.
Одна зі студенток навіть висловила думку про те, що 8 Березня потрібно залишити «для наших бабусь і мам як свято любові, коли про них згадують їхні чоловіки». Бо День святого Валентина – це для молодих та закоханих, а для «старих» нехай буде 8 Березня.
При цьому опитуванні спеціально не вимагалось дати обґрунтування власної позиції. Проте, чимало з опитаних проявили власну ініціативу та написали, чому вони підтримують чи не підтримують 8 Березня як День солідарності світового жіноцтва. В одній із відповідей була висловлена навіть думка про те, що для сучасних жінок цей день має стати днем самоусвідомлення і своїх потреб. «І якщо є якісь важливі для жінки перепони на її шляху до самоздійснення, звичайно, вона повинна боротися, бо само з неба не впаде, а боротися разом легше». З такою тверезою оцінкою важко не погодитись.
Зрештою, чимало досить кумедних, як на мене, суджень щодо 8 Березня було висловлено молоддю. І все ж на думку абсолютної більшості опитаних однозначно такий день повинен бути і в Україні. Отже, можливо наші речники гендерного благоденства в сучасній Україні та позбавлення її від Міжнародний дня солідарності жінок-трудівниць у боротьбі за свої права дещо поспішають? І не все так добре в Данськім королівстві?
