Сухий залишок
«26.06—02.07.2015»
Цього літа українцям дуже пощастило. З наступного тижня перед поїздкою на дачу, а деяким щасливчикам і на море, не треба буде болісно довго підбирати, що взяти з собою почитати в дорогу. Звичайно ж — проект нової Конституції! Це увесь попередній рік для того, щоб його побачити, треба було як мінімум влаштуватися на роботу у Венеціанську комісію. Минулого літа й осені я по черзі опитував знайомих фахівців із конституційного права, — не просто пересічних доцентів приватних вишів, а професорів, шанованих не лише в Україні, але й у Європейських наукових центрах і міжнародних інституціях, і всі вони знали про новий проект стільки ж, скільки і я. Ну, тобто стільки ж, скільки до останнього тижня знали про нього ви. І ось рік потому дож республіки святого Марка нарешті дав добро, й українців почали потихеньку готувати до неминучого. Спершу ми, не цокаючись, відзначили останній День старої Конституції, а потім нам показали нову. Не всю одразу, звичайно. Як у наперсточника проект мелькає в досвідчених руках, — тут ненавмисно покажуть куточок, там кілька рядків. Нарешті дуже символічно — в День архітектури України, текст представив Президент. І знову пообіцяв його передати. Найближчим часом. А доки на словах...
Не те щоб я був прибічником всенародного обговорення головного документа країни. Чи ухвалення Основного закону як політичного компромісу. Ми не можемо собі знову дозволити розкіш повторення конституційної епопеї 1996 року, як не можемо дозволити собі прийняти документ, який доведеться міняти під кожного нового Президента, тим більше під кожен фракційний розклад в парламенті країни. Останнім часом я часто згадую приклад японської Конституції, написаної офіцерами штабу генерала Макартура. Створений у штабі окупаційної американської адміністрації на руїнах імперії, що звалилася, цей найдемократичнішим чином складений і ухвалений документ з моменту набуття чинності 3 травня 1947 року без єдиної правки (на відміну від тієї ж Конституції США) діє і до сьогодні. І забезпечив не лише відновлення зруйнованого суспільства й економіки, але і десятиліття небаченого економічного процвітання країни, яка до того бачила велич лише в сталі її лінкорів і моторах її винищувачів.
Загалом, справа, мабуть, не в процедурі створення або прийняття Конституції, навіть не в її змісті. Справа в політичній і правовій культурі, в розумінні не лише букви, але й духу закону. У готовності політиків, чиновників і громадян дотримуватися букви закону і віддавати належне його духу. У політичній культурі Японії, як і в політичній культурі Німеччини, це було і є попри всі жахи пережитих їхніми народами військових режимів і тоталітарної диктатури. В Україні ж індивідуумами як і раніше рухає не закон, а доцільність — політична, фінансова або просто революційно-емоційна. Тому не настільки важлива процедура прийняття і зміст нового проекту Конституції, скільки те, чи зможемо ми нарешті навчитися жити згідно із законом. Або ж і надалі більша частина громадян країни ховатиметься від його променів не лише в економічній, але і в правовій тіні. Житиме по-старому і за новою Конституцією.
***
Не можна поскаржитися на відсутність тих, хто прагне прищепити культуру нашому народові. Не правову, звичайно, але хоча б якусь. Поки міністр культури втрачає час на диспути довкола нормативів килимків і кольору штукатурки для підрозділів очолюваної ним пральні, за суспільну мораль взялися народні депутати. Адже різниці жодної, що В’ячеслав Кириленко, що Ганна Гопко родом виявилися з одних і тих же 80-х, що б там не було написано у їхніх паспортах. Чому 80-х? Міністр-бо — гаразд. І сліпому видно, що всією статтю, всіма звичками він нагадує провінційну номенклатуру епохи занепаду і розпаду СРСР. А ось молода депутат із Львівської області — це інший типаж того десятиліття, енергійний реформатор горбачовського призову, такий собі Лігачов у спідниці. Не пам’ятаєте? Ну, це, коли реформи підміняли Прискоренням, Прискорення Перебудовою, а Перебудову «Сухим законом». Зараз це знову затребуване.
Як не глянь — корисна людина Ганна Гопко. Завдяки їй з 1 липня мінімум півроку країна рятуватиме невеликі пивоварні і винокурні, і їй буде не до інших стократ важливіших питань. Серйозні політичні гравці вдячні їй за створюваний нею інформаційний шум, її партія «Самопоміч» — за, як вони вважають, політичну рекламу (їм здається, що рейтинг партії зростає ось через таку симуляцію реформаторської активності, а не механічно через обвал рейтингу «Народного фронту») і солідні інвестиції пивоварів у партійну казну. Великі виробники за монополію, що дешево дісталася, продавати огидне пійло, яке видається в нашій країні за пиво. А що ж підлітки? Як пили пиво, так і питимуть. Не на розлив, так із пластикових пляшок. Власне кажучи, а кого насправді цікавила ця молодь? Та й чи могло бути інакше, якщо за питання продажу пива підліткам, яке можна і треба розв’язувати на рівні місцевого самоврядування, береться популіст національного масштабу?!
Багато в чому наші новоявлені пуритани нагадують вітчизняних будівничих комунізму. Вони теж думають: раз людину нового типу не виходить перевиховати, її треба перекувати. А перекувати її, вважають вони, можна тільки заборонами — табличками з написами «Не запливати», «Не курити», «Не пити», «Не лаятися». На словах декларуючи дерегуляцію економіки, на практиці вони збираються законодавчо до дрібниць регулювати не тільки економічну діяльність, але й повсякденне життя українців. Ось тільки, якщо ця метода не працювала навіть будучи підкріпленою сталінською репресивно-каральною системою, чи є хоча б щонайменший шанс на її успіх у сьогоднішній Україні? Як і в другій половині 80-х заговорять і здують як пивну піну, залишивши в сухому залишку десятки тисяч родин без трудового доходу в найпохмуріші дні економічної кризи. Де вони, базіки горбачовської епохи? Чи пам’ятає їх хтось іще? Як і від самої спроби тих реформ залишилися лише слова, які однаково звучать російською і англійською мовами. І лише українці тоді гордо переклали: «Перебудова».
***
Озираючись на минулий тиждень, не можна наостанок не сказати хоча б кілька слів і на грецьку тему. Греки — вчителі Європи. І я навіть не про те, що вони ввібрали і переварили для нас культури десятка більш давніх цивілізацій Середземномор’я, сформувавши наші уявлення про архітектуру, театр, літературу, науку. Але головне, чому греки навчили нас, це політика — рівною мірою і демократія, і тиранія, і навіть монархія дійшли до нас в греко-римському варіанті. Політика — ось те, що створило Європейську цивілізацію такою, якою ми її знаємо, а грецька звичка відправляти всіх незадоволених в колонії за три моря розповсюдила цю європейську цивілізацію на всю земну кулю. Європа рівною мірою вивчилася як на досягненнях, так і на помилках давніх греків. Сотні дрібних, десятки середніх і великих полісів так і не змогли побороти дріб’язкові чвари, тим самим підточивши в безконечних внутрішніх війнах свою економічну і військову потужність, перетворившись на легку здобич завойовників. Сьогоднішня Європа вибрала інші цінності, які змогли підтримати нехай доки крихку, проте єдність в світі, де шанс на виживання мають лише великі і зубасті гравці.
Сьогодні Греція дає всій Європі ще один безцінний урок — досі невідомий спосіб колективного самогубства цілого народу шляхом прийняття смертельної дози соціального популізму. Урок безцінний перш за все для країн східної частини континенту, де ще живі ілюзії соціальної держави, але відсутні уявлення про соціальну відповідальність, про ціну, яку рано чи пізно треба буде платити за побудований у кредит добробут. Фінансові, кредитні, політичні піраміди, на жаль, поки нічому не навчили більшість українців, які все ще, як і греки, щиро вірять у те, що будь-яку, навіть найглибшу економічну кризу можна здолати не наполегливою працею, не скоротивши витрати донезмоги, а просто відібравши гроші у багатих співгромадян і перепозичивши їх у ще багатших іноземців. Однак від того, який висновок ми витягнемо з нинішньої грецької катастрофи, залежить, чи зустрінемося ми з греками, що тонуть, за кілька років на зустрічних курсах, чи мирно діждемося їх на дні, де, як вважають оптимісти, нам в останні кілька місяців нарешті вдалося надійно заякоритися.
