Символи і жертви
«04-10.03.2016»Авітаміноз, гормони... Колись весна стукала в наші вікна краплинами, тепер за браком снігу вона стукає в голови українських політиків. Березневі коти присоромлено замовкають, коли вступає дружний хор березневих популістів. Юлія Тимошенко, щоб підтримати Надію Савченко, змінила зачіску, а людина-розсіяна Володя Парасюк у поспіху переплутав потяг і замість Спаської башти Кремля був змушений зривати російський триколор зі скромної стіни російського консульства у Львові. Але нічого, дасть Бог, у нього все ще попереду. Всіх переплюнув Володимир Рубан, якому, подібно до духів діккенсівського Ебенезера Скруджа, явилися мольфари, і попросили Савченко не голодувати. Один лише Олег Ляшко на диво всім виявив приклад розсудливості. — На питання «добровольці будуть?», тверезо оцінивши, що він навіть з доплатою нікому не потрібний, український політик замість себе запропонував обміняти Надію Савченко на українського президента. Ну що ж, на менше Володимир Путін, звичайно, не згоден. Хіба ще на Донбас і на додаток до нього на Крим.
Понад рік оптом і на роздріб українські популісти торгують чудотворними мощами живої ще Надії. Як Жанна Д’Арк для дофіна Карла, для них вона лише розмінний пішак, що приніс на виборах заповітні голоси в Раді. Як і для Путіна, для них вона лише інструмент, що підтримує в потрібному градусі збудження натовпу, щоб з його допомогою і надалі тиснути на українську владу. Втім, варто їм переграти, варто дати цьому пішакові дійти до кінця дошки, і він перетвориться на ферзя. Ними рухає прагнення до влади і страх, а це вимагає жертви. За останній рік Надія перетворила клітку донецького суду на трибуну обвинувача. Завтра, як це вже сталося з Олегом Сенцовим, за її спиною зімкнуться ворота сибірської зони. Надія замовкне, страх перед нею пройде, її ім’ям можна буде безперешкодно обробляти будь-які свої справи.
Інструмент для політиків, символ для нас, лише для її матері Надія — просто людина, її дівчинка, яка за примхою долі стала жертвою, потрапивши між жорна великої політики. Марія Савченко з докором дивиться на нас очима Лесі Гонгадзе. Якщо, дивлячись у ці очі, ви і надалі зможете пишномовно говорити про українську Жанну Д’Арк, про те як Путін помилився, і що вона нас згуртувала, — це означає, що ви цілком дозріли, щоб стати депутатом або навіть міністром. Це ваш вибір. Особисто мені не потрібне вогнище, не потрібна ще одна Жанна. Я не хочу, щоб поряд із Гонгадзе у сусідньому з моїм будинком сквері стояв ще один пам’ятник. Мені потрібний не пам’ятник, мені потрібний живий Олег, жива Надія. Якщо для перемоги над Путіним, щоб пройти весь шлях до кінця, вам потрібні символи і сакральні жертви, ви не гідні цієї перемоги.
Як кіт із спійманою мишею, Володимир Путін грається з Надією. Чим гостріша наша реакція, чим вищий градус нашої істерії, тим вища її ціна як заручниці, тим менше шансів на її свободу. Акції протесту, пікетування посольств Росії по всьому світу — це лише прояви нашого безсилля. Вимоги міжнародних організацій і лідерів провідних держав лише підтримують у Путіні відчуття його безкарності. — Що означає ще одна людина у порівнянні з тими, що зійшли йому з рук тисячами убитих на Донбасі, або десятками тисяч цивільних жертв у Чечні. — А ось я і її засаджу, і що зможете зробити із цим всі ви?! — Як засадив Сенцова, засадить і Савченко, а потім візьметься за кого-небудь ще, адже у нього заручників, і не лише українських, багато.
Щодо Надії у нас дуже люблять наводити приклад викраденого 2006 року палестинськими бойовиками ізраїльського солдата Гілада Шаліта, якого після більш ніж п’яти років перемовин обміняли на 1027 терористів, засуджених за звинуваченням у вбивствах шести сотень ізраїльтян. Що тут вдієш, у нас немає в полоні тисяч російських терористів. Та і Путіну, з огляду на мораль, до терористів як до неба — на відміну від терористів, доля його власних солдатів, які потрапили в полон, його анітрохи не цікавить. Ні наші протести, ні обмін на полонених офіцерів ГРУ, Савченко і Сенцова може звільнити або примха диктатора, якщо раптом йому набридне ця іграшка, або ж, що набагато вірогідніше, лише повний крах путінського режиму.