Системна помилка
«12–18.05.2017»
Одна з головних таємниць влади — ніколи не віддавати наказ, який, достеменно відомо, не виконають. Адже в такому разі ти всім покажеш, що слабкий і уразливий. У березні 2014-го, коли Турчинов обіймав посаду виконувача обов’язків президента, він це чудово розумів, але сьогодні, на посаді голови РНБО, він чомусь не дав цю добру пораду президентові.
Коли три тижні тому СБУ проводила обшуки в найбільших компаніях України, звинувативши їх у використанні «шпигунського програмного забезпечення», яким насправді виявився звичайний софтвер з контролю використання робочого часу персоналом, більшість українців крутила пальцем біля скроні. Ми вже звикли, що через просту примху чиновників від нашої спецслужби будь-який електронний гаджет може бути оголошено шпигунським устаткуванням, і лише дивом до таких ще не зараховано смартфон, що вміє знімати і записувати звук краще, ніж будь-який диктофон. То що ж змінилося, чому ті ж самі люди через три тижні вітають мало не як довгоочікувану перемогу указ Президента, в якому практика СБУ, що здавалася нам ще вчора безглуздою, тепер поширюється на всю країну? Чому мало не кожен другий експерт називає цей указ Президента «сміливим, нехай і запізнілим, кроком», хоча будь-яку спробу з боку Путіна контролювати інтернет він же пояснює слабкістю і страхом?
Передусім, звичайно, причина цього в емоціях, що багато в чому (але не у всьому) керували тими активістами, які ще кілька місяців тому блокували Донбас. Нам здається, що все, що завдасть хоч найменшої шкоди ворогові, неодмінно призведе до перемоги. Ось тільки тоді ж перші особи нашої країни з екранів і шпальт періодичних видань нам цілком аргументовано пояснювали, що деякі такі кроки більше б’ють по нас самих, що вони економічно і репутаційно є невигідними для України. А тепер вони вдалися до протилежних крайнощів, і здається вже, ще трохи, і українська влада услід за росіянами сама почне давити гусей. Блокада Донбасу, блокування російських сайтів — три роки тому такі рішення можна було прийняти, керуючись самими лише емоціями. Сьогодні від керівництва країни ми маємо право вимагати базований на розумінні ситуації і досвіді здоровий глузд і холодний розрахунок, розуміння, чим стратегія, що здається сьогодні вигідною, може обернутися вже через кілька тижнів.
Отже, сьогодні Президент, задекларувавши намір блокувати російські соціальні мережі, поштові і пошукові сервіси та низку російських програм, поза сумнівом, набрав очки у патріотів. Але що буде завтра? А завтра на нього гарантовано чекає неприємний сюрприз. Вже через кілька годин після публікації указу адміністрація ВКонтакте розіслала українським користувачам покрокові інструкції, як обійти блокування. Найближчим часом те ж саме зроблять й інші російські сервіси. Максимум, чого, можливо, вдасться домогтися, це нарешті вигнати із владних кабінетів антивірус Касперського і поштовий сервіс Mail.ru — завдання з тріском провалене владою за попередніх 3 роки. — Чи не визнанням власного безсилля, або ж, навпаки, небажанням визнати свою некомпетентність є нинішній указ?
Тим часом, це я вам обіцяю, в рейтингу свободи слова Україна дуже швидко опуститься до рівня Росії, і ця тема обов’язково звучатиме не лише в західних ЗМІ, а й у західних владних кабінетах. — Цікаво, чиїм досвідом виправдовуватиме свої дії наш президент на килимі в Меркель — Туркменії, Ірану, Північної Кореї? Напевно, ними, адже навіть російський досвід як прецедент тут не підійде. Одна річ — інформаційні сайти. Але, спробувавши погратися в заборони із зарубіжними сервісами, російська влада швидко зрозуміла всю безперспективність цієї політики. Прикривши для настрашки один LinkedIn, Кремль запросив їх за стіл перемовин, хоча б почасти, але змусив їх грати на території Росії за своїми правилами. Так само працює в цій сфері і ЄС, через суди змушуючи ті ж таки соціальні мережі контролювати небажаний контент. Чому так, а не заборони? Та тому, що ти не можеш контролювати те, що ти заборонив. Тому що заборона всього лише спроба загнати проблему під стіл, спроба удати, що цієї проблеми немає.
І ось, уявімо, минуло кілька місяців, а більшість заборонених російських сервісів з тих чи тих причин — нехитрі засоби подолати блокування, неможливості знайти адекватну заміну, як з «1С», тиски з боку західних партнерів і міжнародних організацій та з багатьох інших причин — так чи інакше продовжують працювати, і різні органи влади, від Міністерства інформації до СБУ, пояснюють населенню, що вони зовсім інше мали на увазі. Якою буде реакція з боку тих, хто сьогодні вітає цей указ? Там, де сьогодні президент набрав 3—5% підтримки, завтра він втратить 20; втім, ні, втратив би, тільки їх він не має. Які резерви при владі залишилися, аби втрачене повернути? Адже рятівний еліксир безвізу на той час буде випито до дна.
Сьогодні перехопити ініціативу в радикалів видається гарною ідеєю, але цей шлях здається легким лише тому, що він веде донизу. Що означають втрати репутацій для Парасюка і Семенченка/Гришина?! Але для Президента неминучі наслідки поспішних і непродуманих рішень, що здаються сьогодні сильними, можуть обернутися катастрофою, навіть не так такою, що ставить під сумнів можливість переобратися на другий термін, а такою, що загрожує під уламками президентської вертикалі поховати і всю країну. Кількість системних помилок й так вже наблизилося до критичної маси. Ще трохи, і рвоне.
