Це все – любов
Нещодавно у Донецьку сталася подія, яка шокувала абсолютно всіх. Чоловік вистрілив з пневматичної зброї у спину 10-річного хлопчика, який грав на вулиці з друзями. Хлопці підпалювали петарди, невідомий чоловік гукнув їх: «Припиніть, інакше пульну». І пульнув. За словами хлопчаків, вони припинили і вирішили піти, а Данило затримався... і отримав кулю.
Лікарі кулю витягли – була розташована біля легенів. Хлопчик живий. Батьки коментарів не дають, сусіди ховаються, у дворі люди шарахаються: раптом це саме та людина?
У голові тільки прокручується пісня Висоцького з рядками: «Я не люблю, когда стреляют в спину, Я также против выстрелов в упор». Я вперше згодна з мером Донецька на всі сто відсотків: «Якщо таке відбувається, значить з нашим суспільством щось не так». Так, з НАШИМ суспільством щось не так. З нашим суспільством ЩОСЬ НЕ ТАК!
Ми тільки перестали говорити про випадок Оксани Макар, як з'явилася справа у Врадіївці. Всі події неймовірно жахливі, але це дійсно проблема самого суспільства. І як казав герой кіно: все це ланки одного ланцюга. Це не конкретний окремо взятий випадок, це ознаки хвороби, яка охопила наше суспільство і ніяк не може залишити.
Складно уявити собі зараз, куди котиться наш світ. Напевно, в пекло, якщо людина може дозволити собі вистрілити в дитину, згвалтувати жінку, хизуючись своїм становищем і статусом (бо пневматична зброя не з дешевих). Риба гниє з голови, а ми ще й хвіст підгребли під себе. Тому гниє все відразу: люди, цінності, пам'ять, свідомість, закон, право, правда... У нас нічого не залишається, крім моторошного нудотного запаху, подібно до того, який був у «паризької клоаки, під прилавком рибного ринку». А ми, подібно Греную, всі скинуті в купу риб'ячої тельбухи, і всією силою намагаємося відкинути все зовнішнє, вирвати із себе все те, що у нас було цінне. Ми любимо хороші запахи, тому вбиваємо жінок. Ми любимо своїх дружин, тому здійснюємо насильство в сім'ї. Ми любимо дітей, тому кричимо на них що є сили, ставимо в кут або січемо батогом. Ми любимо батьків, тому залишаємо їх одних у важкий момент. Ми любимо тварин, тому вважаємо, що краще їх убити, ніж залишити на вулиці. Від любові з журналістики пішов Єгор Соболєв, через любов Ліна Костенко відмовляється від усіх своїх регалій. Через любов українці їдуть за кордон і миють підлоги. Через любов вимирають нації, від любові страждають народи. Все, що відбувається – від любові. Адже, тільки любов'ю можна виправдати шалену ненависть. А якби вона не була шаленою, то для чого стріляти, гвалтувати, спалювати?
Ганді вважав: «Можливо, пройде дуже багато часу, перш ніж закон любові буде занесений в Конституції всіх країн. Машинерія держави заважає цьому, змушуючи людей тримати серця закритими». Але, наші серця відкриті! Наша любов така, що ми готові поглинути інших через неї. Суду над чоловіком, що стріляв у дитину, чекає все місто. Суду і максимального вироку. Нариви потрібно видаляти, гниль – рубати, злочинців – саджати....
