Цугцванг
«06–12.03.2020»
Якщо для старіючого російського вождя коронавірус і глобальна економічна криза, що затримувалася на кілька років і врешті стартувала, стали чудовим приводом уже не вперше за президентську кар’єру на заздрість Назарбаєву закільцювати маршрут транзиту влади, нинішня українська влада ще не визначилася, чого більше принесла пандемія — викликів чи шансів. Шансів під інформаційний шумок паніки й карантинних заходів провернути свої брудні справи в Мінську, розрахуватися за зобов’язаннями перед старими спонсорами або списати на світову кризу свою некомпетентність. Викликів, оскільки жодні посадки Порошенка вже не розв’яжуть проблему рейтингів, якщо/коли поваляться економіка й фінансова система. Солом’яні будиночки «слуг» і без того тремтять навіть від легкого вітру, а перед цунамі, що загрожує світовій (і українській) економіці, їм точно не встояти.
Сама по собі нещодавня раптова зміна уряду, в якому хоча б посаду міністра фінансів обіймав професіонал, який зарекомендував себе, на міністрів, яких у капусті знайшли (не забудемо згадати й знакову зміну несподівано глухого до підказок з Банкової генпрокурора), вже позначилася негативно на довірі зарубіжних фінансових інституцій і інвесторів. І це на тлі вже стабільного при Президентові Зеленському падіння промислового виробництва, після кількох років рекордного за європейськими масштабами зростання падіння ВВП, що намітилося з січня, а також збільшення бюджетної діри і прикритої лавочки з наповненням бюджету за рахунок державних облігацій.
Тепер же на тлі економічної кризи, що загрожує обернутися глобальною панікою, Україна втратила навіть це за останні майже два роки, здавалося б, безвідмовне джерело фінансів, і новопризначений український уряд зіткнувся з суворою реальністю необхідності співпраці з МВФ. — МВФ, з яким роками грав у наперстки Гройсман, який ще зовсім нещодавно так переконано критикував новий міністр фінансів України Ігор Уманський. Ще на початку зими Національний банк України, незважаючи на перспективу виплати лише 2020 року 17 мільярдів доларів за зовнішім боргом, з оптимізмом планував скоротити до 2021 до 48% співвідношення державного боргу до ВВП, а тепер уже поповзли наполегливі чутки про дефолт. Ось такий парадокс.
У відповідь на зовсім не оптимістичні публікації The Wall Street Journal і Bloomberg про паузу з боку МВФ у переговорах з Україною про кредит, Володимир Зеленський в інтерв’ю тій же Bloomberg анонсував швидкий візит до штаб-квартири МВФ українського прем’єра й міністра фінансів, а Уманський навіть виголосив на адресу МВФ кілька примирливих слів. — Утім, щодо сліз розчулення у відповідь інформації поки не надходило. Ба більше, цієї середи прем’єрміністр Денис Шмигаль заявив, що справа з кредитом практично вирішена. Де, з восьми вимог МВФ тільки й треба, що виконати дві, й на це знадобиться нібито якісь два-три тижні. І ось тут ми підходимо до основної теми цієї колонки.
Перша вимога — це ринок землі, відкрити який з частотою не рідше одного разу на тиждень уже багато місяців обіцяє особисто Президент Володимир Зеленський. Друге, ухвалення законопроєкту, що гарантує неповернення націоналізованих банків недобросовісним інвесторам. Утім, у версії МВФ ця вимога звучить трохи інакше, що само по собі демонструє, що з виконанням умов надання кредиту все не так добре. Адже йдеться не просто про ухвалення закону — навіть за океаном усім чудово відомо, що закон в Україні не коштує майже нічого, — а про реальне неповернення банків і інших активів плюс реальні дії правоохоронних органів України з повернення вкрадених коштів. А ось про це ні від Президента, ні від прем’єра не прозвучало ні слова.
Ба більше, виконання цієї останньої умови сьогодні залежить не від рішення Верховної Ради або обіцянок Президента й прем’єра. Уже за кілька днів доля «Приватбанку» — а йдеться в першу й другу чергу саме про нього — вирішиться у Верховному Суді. І так виходить, що разом з нею й доля фінансової системи України.
У понеділок, 16 березня, відбудуться чергові слухання Великої палати Верховного Суду України за позовом п’яти членів сім’ї Суркісів до Національного банку України. У процесі націоналізації «Приватбанку» в грудні 2016 року тимчасовий адміністратор визнав їх інсайдерами — пов’язаними з власниками банку особами, а отже, вони несуть разом з ними відповідальність перед вкладниками — і своїм рішенням позбавив їх приблизно 1 мільярда гривень плюс 250 мільйонів доларів вкладів компаній Суркісів у кіпрській філії «Приватбанку». Підстав для цього вистачає, наприклад, Суркіси й Коломойський були співвласниками медіахолдингу «1+1», на їхні активи в кіпрському відділенні «Приватбанку» нараховувався далекий від ринкового відсоток.
Що, втім, ні Окружний адміністративний суд Києва, ні Київський апеляційний адміністративний суд 2017 року не порахували достатнім доказом (добре, що ті ж права власності надійно заховані за чергою офшорних компаній). І постановили націоналізовані у Суркісів активи повернути. А разом з цим поставили під сумнів законність усієї процедури націоналізації «Приватбанку», відкривши ящик Пандори десятків інших подібних позовів від інсайдерів і офшорних компаній, а також головному позову про скасування націоналізації від Ігоря Коломойського. Єдиною перешкодою на їхньому шляху став розгляд касаційної скарги «Приватбанку» й НБУ у Верховному суді. Утім, і тут справи схилялися на користь олігархів, якби юристи Ігоря Суркіса не припустилися помилки, яка в іншій країні могла б стати фатальною.
Ще 2017 року Ігор Суркіс у запалі полеміки пригрозив Петру Порошенку судом, щойно той втратить посаду президента. На початку лютого цього року стало відомо, що він дотримався своєї погрози: ЗМІ повідомили про позов до Високого суду Лондона, в якому Ігор Суркіс і шість афільованих з ним компаній звинуватили Петра Порошенка в невиконанні умов угоди, за якою він зобов’язався придбати частину акцій телеканала «1+1». Не суть, обгрунтовані чи ні ці претензії, важливо інше. Вочевидь, різні команди юристів абсолютно не комунікували одна з одною, інакше пояснили б своєму клієнтові, що цим своїм позовом він офіційно визнав те, що всі ці роки наполегливо намагався заперечувати: свій зв’язок з Ігорем Коломойським. У цих обставинах Верховний Суд і київські юристи Суркісів вимушені були взяти павзу.
І ось 16 березня Великій палаті Верховного суду України належить зробити непростий вибір. Проігнорувати фактично визнання Ігоря Суркіса й винести ухвалу на його користь, як раніше вже виніс сумнівну ухвалу у справі «Акцент-банку», поставивши як мінімум до кінця президентської каденції Володимира Зеленського хрест на співпраці з міжнародними фінансовими інституціями, не кажучи вже про підопічних для інвестиційних нянь? Передати розгляд позову від адміністративних до господарських судів, а отже, затягнути розгляд питання ще на роки, що, як компромісний, такий, що залишає двері для переговорів з МВФ відкритими, варіант, влаштувало б Банкову й Грушевського, але не порадує не лише Суркісів, а й Коломойського... Адже голосування за нового прем’єра показало, що за всієї переважної нібито парламентської більшості Банкова й Кабмін уже не можуть обійтися без багнетів Коломойського у фракції «Слуга народу», й без ОПЗЖ, у якій на сьогодні складені майже всі парламентські яйця братів Суркісів. Без їхніх голосів неможливе виконання вимог МВФ щодо ринку землі. Що ці ж парламентські групи заблокують і в разі рішення Верховного Суду на користь Національного банку України й «Приватбанку». — По суті цугцванг, у який загнала себе нинішня українська влада. А разом з собою і всю Україну.
