Ти забув сказати: «Вибачте»
Знову нахамили в прийомній ЖЕКу. Довелося три години чекати, щоб потрапити до дільничного лікаря. Наговорила гидоти кондукторка в маршрутці… Це не недоліки інфраструктур і не совкове з усіх сил плекане недбальство. Всі ці акції мають мету – контролювати ваше життя і вашу особистість. Припасовувати вас до системи.
Розумники називають ті малоприємні процедури роботою репресивних спільнот. Вас явно карають. І ви б уже й погодилися повинитися і перепросити. От тільки не розумієте, за що ж саме вас розкраяно. А все просто: ви винні, бо ви існуєте в соціумі. З от таким-от кольором шкіри, такою професією, статтю, віком, розрізом очей, місцем народження, зростом, сексуальними і харчовими уподобаннями, діапазоном річної зарплатні, рідною мовою, станом здоров’я… Та все, що завгодно! Процитую польського класика: «Якщо немає винних, мусять бути хоча б покарані».
Учителям заборонено бити дитину. Але викликати її та її батьків перед класом і розповідати з більшою чи меншою тактовністю, що ваша дитина – дебіл, бо вона не відповідає чиїмсь очікуванням, можна. Більше того: це схвалена частина виховного процесу.
Палата в гінекологічному відділенні БСМП. Три ліжка. На одному лежить вагітна «на збереженні». На другому – жінка з підозрою на рак яєчників. Третє – порожнє: на ньому пару годин «відходять» пацієнтки після аборту. Медперсоналу уже не треба використовувати хрестоматійних моральних нагайок типу «брудна шльондра». Що це неприпустимо, вони уже засвоїли. Але їм достатньо поставити трете ліжко для після-аборту в загальній палаті. Все інше для покарання «шльондри» зроблять однопалатниці, котрим болить (буквально) своє. Як реагуватиме на аборт іншої та, котрій загрожує втрата дитини? Як сприйме аборт та, яка після лікування своїх дітей уже не матиме? Ясно же.
Звичні практики повсякденного життя. Тепер загострюю до крайності.
У Південній Африці після апартеїду була така соціально-психологічно-юридична практика. Тому, хто публічно сповідувався у своїх злочинах – якими б кривавими і жахливими вони не були, – їх «списували». Особливо, якщо це каяття відбувалося в присутності жертв, котрі на щастя вижили. Перепросив – отримав помилування. Злочин проти людства і вибачення перед людством – якось дуже нерівнозначно воно виглядає, ні? Чого ті вибачалися? Чому ті прощали?
Бо участь у репресивних спільнотах – справа добровільна.
Згадала хорошу цитату з поганого кіна. В американському мюзиклі «Це військо» сержант питає новобранця, якого дива той опинився в армії. Юнак перераховує причини: «По-перше, я хочу допомогти. По-друге, я патріот. По-третє, мене змусили». Мені подобається ця продуктивна тріада.
«Я хочу допомогти». Перекладаємо: влада як така не утискає, не вивільнює, не спростовує. Немає у неї на те влади. Вона може давати певні рекомендації – виробляти наші соціальні звички. Я уже майже переконалася, що в словникову статтю «людина», слід ввести: «Базова недиференційна ознака людини – лінь». Ми не робимо того, чого робити не хочемо. Але ж до біса вона в тих рекомендаціях, либонь, переконлива!
«Я патріот». Перекладаємо: от ті систематичні утиски, які ми зазнаємо добровільно і в яких перед собою не звітуємо, позаяк не бачимо в них зазвичай проявів влади. Вони походять не з переконань здебільшого, а з конкретних, результативних повсякденних практик. Навряд ви думаєте, що касирка в банку спеціально зиркає на вас спідлоба, бо вона упереджено ставиться до вашого кольору шкіри чи віку, скажімо. Ви ж знаєте: вона не вміє посміхатися на роботі. Вона є серйозна жінка. Адже гроші – це завжди відповідальна і сурова справа. Так? От вам і неочевидна кореляція: «практична» посмішка касирки – і «ідеологічний» рух фінансових потоків, на яких тримається будь-яка система.
«Мене змусили». Перекладаємо: влада – це не «мозок» типу політики чи економіки, який понукає до дії «тіло» громадян. Влада – розвинена система «судин» і «нервів». Отже, спонуки до дії можуть поступати звідусіль. Чого ліва нога захотіла – це не такий уже простий жарт. Точніше: зовсім не жарт. От хіба не бувало у вас моментів, коли бабуні під під’їздом здавалися у рази страшнішими за дільничного міліціонера? І хто в здоровому глузді буде ображати прибиральницю у (будь-якому) міністерстві?
Наша повсякденна діяльність – до дрібничок – керується певними механізмами «перерозподілу» влади. Серед них – і каральні, і обмежувальні механізми. До речі, один із репресивних інструментів такого кшталту – це культура. Завдяки тому, що ми такі «культурні», ми не скидаємося на тварин, наприклад: не задовольняємо свої потреби в їжі або в сексі, або в безпеці за рахунок таких саме потреб іншого. Тобто: або культурні, або вдоволені.
Невесело? Ну, вибачте.
Перенесли в банку до списку «некредитоспроможні». Надіслати на роботу довідку, що зверталася до послуг психіатра. Змусити для візового пакету подати ксерокопії сімнадцяті порожніх сторінок закордонного паспорту. Відстояла чергу, щоб отримати квиток із номером у наступній черзі… Нормально все, хоч і здається злегка абсурдним. Там твоє місце: невиїзній нахлібниці з психічними проблемами за номером сто сім; тепер ти його знаєш.
