У Львові відбудеться перепоховання останків Івана Федорова
18 грудня цього року у Львові відбудеться перепоховання останків Івана Федорова (чи Федоровича) – видатного друкаря ХVІ ст. До цього часу ми не знали, де він похований. Лише з допомогою найсучасніших методів вдалося знайти останки цієї людини.
Загалом Івану Федорову «повезло» з пам’яттю. У радянські часи його діяльність інтерпретували як яскравий вияв культурних зв’язків між «єдинокровними» східнослов’янськими народами – російським, білоруським та українським. Тому відбувалося всіляке вшанування його імені – у Львові був поставлений пам’ятник цьому друкареві, відбувалися наукові «Федорівські читання», про нього писалося в підручниках і т.д.
У нинішньому політичному й культурному контексті говорити про «російсько-українсько-білоруські» зв’язки не дуже доречно. Навіть у Росії й Білорусії на них не акцентують увагу. Схоже, Федоров перестав бути потрібен як символ «російсько-українсько-білоруської дружби».
З одного боку, це добре. Ім’я Федорова перестало використовуватися для конструювання украй ідеологізованих теорій. Отже, є можливість більш тверезо й об’єктивно глянути на цього діяча. Але, з іншого боку, «забування» Федорова є річчю прикрою. Адже ця людина зробила надзвичайно багато на полі культурному й, безперечно, заслуговує на гідне пошанування.
Певно, варто відійти від міфу про Федорова-першодрукаря. Він не був ні українським першодрукарем, ні російським чи білоруським». Українським першодрукарем варто вважати Швайпольта Фіоля, білоруським – Франциска Скорину, російським – невідомого друкаря, що в 1553 р. випустив у Москві кілька анонімних видань. Не зайве нагадати, що на надмогильній плиті Федорова було написано, ніби він «друкованіє занедбалоє обновилъ». Це можна сприймати як свідчення того, що у Львові існувало кириличне книгодрукування до Федорова. Принаймні існує (хай навіть не дуже певне) документальне свідчення, що за сто років перед Федоровим у Львові працював друкар Степан Дропан.
Важко говорити про походження Федорова. Ніяких документальних свідчень про перебування Івана Федорова в Росії немає. Лише є скупі згадки у вихідних даних його московських друків та післямові львівського Апостола 1574 року». Про походження Федорова з Москви буквально одним реченням зазначається в острозьких друках – Новому Завіті 1580 р. та Біблії 1581 р.
Проте, схоже, становлення Федорова, його навчання й оволодіння друкарським ремеслом не пов’язані з Росією. Не виключено, що батько Федорова, який походив з Росії, займався торгівлею залізними виробами на території Польщі та Галичини. Тут у молоді роки і з’явився його син Іван. Є певні свідчення про навчання Федорова у Ягеллонському університеті в Кракові. Щодо дукарського ремесла, то ним Федоров міг оволодівати як у Польщі, так і в інших країнах Європи (наприклад, у Німеччині). Засвідчені наприкінці життя Федорова його контакти з німецькими діячами та правителями говорять про те, що він знав латинську мову й, напевно, міг спілкуватися німецькою.
У 50-х рр. ХVІ ст. Федоров опинився на своїй батьківщині. Цареві Івану Грозному, який завоював Казанське ханство, потрібно було закріпити православія на завойованих татарських територіях. Для цього необхідна була велика кількість літургічних книг. З цією метою у Москві відкрили друкарню. У тодішній Росії книгодрукування було новинкою. Тому для її роботи були закликані фахівці із-за кордону. Серед них опинився і Федоров. Щоправда, довго він тут не пропрацював, оскільки його звинуватили в єресі. І друкар змушений був покинути Москву.
Наскільки правдивими були ці звинувачення, сказати важко. Однак не виключено, що ще перебуваючи в Польському королівстві та Великому князівстві Литовському Федоров міг спілкуатися із протестантськими діячами – представниками родини Стадницьких, Андрієм Колодинським, Симоном Будним, Олексієм Родецьким тощо. Таке спілкування не могло не накласти на нього певний відбиток, а його поведінка (особливо в Московії) могла сприйматися не зовсім як православна.
Із Московії Федоров прибув на запрошення магната Григорія Ходкевича до містечка Заблудова. Тут він видав Євангеліє Учительне (1569) та Псалтир із Часословцем (1570). Заблудів перебував тоді у складі Великого князівства Литовського (нині це територія Польщі, хоча вважається, що етнічне її коріння — білоруське. Однак варто зазначити, що Заблудов, який фактично знаходиться на українсько-білоруському етнічному пограниччі, як і землі білоруського Підляшшя, були в той час тісно пов’язані з Україною. На цих землях знаходилися великі володіння Ходкевичів, котрі походили з київського боярства. Сюди вони принесли київську традицію та київські рукописи. А Супральський монастир, що знаходився під їхньою опікою, підтримував тісні зв’язки з Києво-Печерським монастирем.
Тому діяльність Федорова в Заблудові мала певне відношення до культури української. Тим більше, що під час перебування Федорова у цьому містечку він виїздив на українські землі.
Відносно добре відома діяльність Федорова саме в Україні. До нас дійшли не лише друки, видані ним тут. Дійшли також документи, пов’язані з його діяльністю. Він працював у Львові, Острозі. Тут вийшло чимало його різних видань – «Апостол», букварі, Новий заповіт. Але найбільш знаною його працею стала Острозька Біблія.
Насправді, Федоров зовсім не був «русским первопечатником», що ніс «високу російську культуру» на українські й білоруські землі до «малоосвічених» автохтонів. Навпаки, цей росіянин сформувався на еміграції, де мав змогу ознайомитися із набутками європейської культури. У певному сенсі — це «людина Європи». Федоров хотів віддати вміння, талант для батьківщини – Московії. Проте, за великим рахунком, він виявився не потрібен їй. Максимально ж зумів себе реалізувати на землях українських. У цьому сенсі він, безперечно, видатний діяч української культури.
Перепоховання останків Федорова – це добра нагода згадати про цю видатну людину. 18 грудня об 11.00 буде панахида в храмі Успіння Пресвятої Богородиці у Львові на вулиці Руській. А перепоховають його в Онуфріївському монастирі. Думаю, небайдужі львів’яни відгукнуться на цю подію.
