Удар по площах
«26.01–01.02.2018»
Пишуть, що 96 російських олігархів, згаданих у «Кремлівській доповіді», за минулу з його публікації добу збідніли більш ніж на мільярд доларів. Ділимо мільярд на 96... Зізнатися, результати поки не вражають, навіть якщо ці фінансові збитки не обмежаться одним днем. У попередні роки нам пояснювали, що мета санкцій в тому, щоб змусити найбільш наближену до Кремля російську фінансову та політичну еліту замислитися про доцільність підтримки ними політики Путіна, зробити для них цю підтримку дуже дорогою. Тим часом згадані у списку мільярдери, як і ті, хто опинився в закритій частині списку, отримали свої мільярди лише завдяки Путіну і без Путіна їх втратять. Усі свої мільярди, а не один мільярд, поділений на 96 осіб. Виходить, нинішній список навпаки, змусить російські кримінальний бізнес і владу ще тісніше об’єднатися довкола ватажка зграї. Так що ж, вийшла осічка, чи справжній сенс «Кремлівської доповіді» Міністерства фінансів США був у чомусь іншому?
Ось і думка експертного співтовариства розділилася — від нестримного захоплення у передчутті швидкої та неминучої перемоги над путінським режимом до скепсису та повного неприйняття, що певною мірою мимоволі перекликається з критикою «Кремлівської доповіді» в російських ЗМІ. Насамперед йдеться про розкручену з подачі «РБК», пізніше підтвердженою американською стороною, історію, що як джерело для складання списку кишенькових олігархів Кремля використали не глибокі аналітичні дослідження, а доступний кожному, в кого є інтернет, список найбагатших людей Росії від Forbes. Роздмухав вогонь критиків шведський економіст і політолог Андерс Ослунд, який заявив, що копітка багаторічна праця групи експертів (до якої входив він сам) за наполяганням деякої найбільш високопоставленої особи в керівництві США в останню хвилину була замінена на горезвісний список Forbes, і що зроблено це було винятково з метою «змусити уряд США і Конгрес виглядати смішно».
Ну що ж, емоційну критику Андерса Ослунда можна зрозуміти, адже вона впала, або свідомо була кинута, на благодатний ґрунт. Ні, не підготовлений російськими ЗМІ, навпаки, багаторічними обґрунтованими звинуваченнями американського президента Дональда Трампа в проросійських симпатіях. — Замість того, щоб «розколоти російську еліту та запропонувати видатним громадянам Росії можливість спокійно жити на Заході», — пише Ослунд, — американські власті залучили до доповіді представників російської еліти, стосовно яких немає жодних доказів, що вони щось порушували, зігравши таким чином у путінську дуду. Цікаво, що в своїй аргументації Ослунд мимоволі визнав, що політика розколу російської верхівки зазнала фіаско — замість зміни політики або режиму, що здійснює її, метою санкцій тепер він назвав переконати хоч би деяких «видатних громадян Росії» «спокійно жити на Заході». Мета — поза сумнівом — гідна, хоча, як мінімум частково, нагадує визнання Заходом Радянської Росії: «ви лише вишліть до нас новий «філософський пароплав».
Головний висновок із публікації Ослунда, як і з самої «Кремлівської доповіді», — це визнання, що колишня політика антиросійських санкцій зазнала невдачі — як з боку експертів, що розробляли її, так і з боку західних політиків, покликаних їх вводити та здійснювати. Знадобилося понад п’ять років з дня ухвалення «Закону Діми Яковлєва», щоб до Америки нарешті дійшло гібридне послання Путіна. — Якщо Росія сама готова бомбити у Воронеж, по-хірургічному точно з нею боротися марно. Прицільні санкції не мають сенсу, бити потрібно відразу по площах. Час для доказів настане після перемоги. У цьому нинішнє послання США гранично зрозуміле: вся політична та бізнес-еліта Росії є співучасником путінського режиму, в сьогоднішній Росії немає жодного політика, як і жодного олігарха, який не став би ним без прямого благословення Кремля. І свідчення цьому — долі Березовського, Ходорковського, Немцова. Відмовчатися, пересидіти не вийде. Ми теж уміємо грати без правил. Тому час відкрито обирати сторону настав тут і зараз. — Не факт, що це спрацює. Але, принаймні, нарешті обидві команди почали грати в одну гру.
