Утопія без батога
Після кожної більш-менш тривалої поїздки за західний кордон виникає скороминуща звичка до ризикованих узагальнень. Скороминуща — бо згодом рутина візьме своє. Розбиті дорогі, брудні туалети, похмурі перехожі, небезпечні міліціянти, китайські товари за західними цінами, продажні політики зі східними розкошами знову посядуть місце єдиної, непереборної, об’єктивної реальності; але поки враження ще свіжі, ризикну опублікувати одну нехитру й очевидну концепцію.
Варто зробити відступ і визначитися, що ж таке утопія, принаймні в розумінні автора цих рядків. Звісно, є стаття у Вікіпедії: утопія (грец. пэ + фьрпт — «місце, якого немає») — фантазія, вимисел, нездійсненна мрія. Термін з’явився в книзі англійця Томаса Мора «Утопія» (1516 р.) — там так називався острів, на якому панувало ідеальне суспільство. Мор був не першим — своє розуміння проблеми виклав ще Платон у трактаті «Держава». Спроби створити комуни, де всі ресурси розподілялися справедливо, а всі мешканці корилися єдиному закону, задокументовані у ХVІІ столітті.
Моя аматорська дефініція: на відміну від звичайної держави, котра поступово виробляє правила співжиття, накопичуючи суспільний досвід, наче дерево річні кільці, утопія починає з чистого аркуша, кладучи від початку в свою основу раціонально сформульовані, конкретні ідеї та декларації.
Отже, новітня історія знала три великі спроби побудувати утопічний лад у загальнодержавних масштабах: це Франція у 1789 році, СРСР — у 1917-му, і США — у 1776-му. До речі, французькі революціонери у дечому навіть перевершили більшовиків: намагалися ввести тотальну метричну систему і навіть почали відлік календаря з першого року революції, перейменувавши всі місяці і дні тижня. Експеримент тривав недовго, якобінську гільйотину зупинив Термідор. Чим закінчився СРСР (чи закінчився остаточно?), ми теж знаємо. А ось утопія в США вдалася.
Це, певним чином, помітно по таких американських мегаполісах, як, наприклад, НЬю-Йорк і Чікаго: знаменитий хмарочосовий краєвид тих неофіційних столиць нагадує утопічні фантазії художників і кінематографістів кінця ХІХ — початку ХХ століть. Але найбільше вражає те, що Америка досі живе за правилами, сформульовані батьками-засновниками два століття тому, і має при тому здебільшого некорумпованих поліцейських та політиків, хороші дороги, процвітаючу культуру і ще багато чого, що на нашій території, де теж скуштували утопії, чомусь немає.
То чому ж у тих, хто заявив 4 липня 1776 року «Ми, народ», вийшло? Елементарно: не намагалися, на відміну від комуністів та якобінців, переробити природу людини. Натомість взяли основні людські слабкості і, мінімально, але чітко обмеживши їх, обернули на неабияку силу. Просто, правда?
