Утопiя в дев’яти спробах
Невелике дослідження про прозу Кобзаря
До 200-ліття Шевченка передусім згадували, цитували, аналізували його вірші та поеми. Тим часом, він залишив після себе й доволі помітний корпус прозаїчних текстів.
До нашого часу дійшло дев’ять повістей (всього їх було близько 20), всі — так само, як і щоденники поета — російською мовою: «Наймичка» (1852—1853), «Варнак» (1853), «Княгиня» (1853), «Музыкант» (1854—1855), «Несчастный» (1855), «Капитанша» (1855), «Близнецы» (1855), «Прогулка с удовольствием и не без морали» (1855—1856), «Художник» (1856). Написані вони в період заслання до Новопетровської фортеці під псевдонімом «Кобзар Дармограй», за життя Шевченка не опубліковані, зокрема і тому, що проти цього виступили його друзі-літератори. Так, Пантелеймон Куліш писав йому: «Про московські ж повісті скажу, що зневажиш ти їми собі перед світом, та й більш нічого. Щоб писать тобі по-московськи, треба жити між московськими письменниками і багато чого набратися [...] Якби в мене гроші, я б у тебе купив їх усіх та й спалив. Читав я твою «Княгиню» і «Матроса». Може, ти мені віри не ймеш, може, скажеш, що я московщини не люблю, тим і ганю. Так от же тобі: ні одна редакція журнальна не схотіла їх друкувати». Письменник і критик Сергій Аксаков, який багато допомагав Шевченку, дотримувався тієї ж думки: «Я не раджу Вам друкувати цю повість (йдеться про повість «Прогулка». — Д.Д). Вона незрівнянно нижча за ваш віршований талант. [...] Я без жодного побоювання говорю Вам голу правду. Я думаю, що такому таланту, як Ви, можна сміливо сказати її, не боячись образити самолюбство людське».
Тим часом, проза Шевченка, хай і залишається другорядною частиною його спадщини, має цінність хоча б тому, що в ній дар автора проявляється несподіваними і не завжди відомими широкому загалу шляхами.
Перша, найбільш помітна риса — велика кількість біографічного матеріалу. Герої повторюють маршрути подорожей Шевченка, в якості персонажів постають його видатні сучасники, з якими він приятелював або дружив: передусім це, звичайно, художник, ілюстратор першого видання «Кобзаря» Василь Штернберг (йому у віршах присвячені ці рядки: «Поїдеш далеко, Побачиш багато; Задивишся, зажуришся, — Згадай мене, брате!»), а також — Іван Котляревський, Олексій Венеціанов, Карл Брюллов, якого Шевченко називає не інакше як Карл Великий.
• Петербурзькі проспекти й вітальні, українські села і поміщицькі маєтки, казахські степи і пагорби Києва — натура, явно і добре знайома авторові. Тут треба відзначити, що Шевченко — майстер в описі пейзажів, причому це саме описи художника — з чітким баченням перспективи, композиції, розподілу кольору:
«...я, как перед живым существом, с благоговением остановился перед усохшим величественным кленом. Солнечные лучи, проскользнувши сквозь густые ветви орешника, упали на его древние, обнаженные стопы, т. е. на корни. И так эффектно, так ярко, прекрасно осветили их, что я сколько можно дальше отодвинулся назад, уселся в тени орешника и, как настоящий живописец, любовался светлым, прекрасным пятном на темном серо-зеленом фоне». («Прогулка с удовольствием и не без морали»).
«Сижу, бывало, себе и любуюсь на прозрачный небольшой ставок, увенчанный зеленым очеретом и греблею, усаженною в два ряда старыми вербами, пустившими свои ветви в прозрачную воду. А ниже гребли старая, как и ее хозяин, мельница об одном колесе, с сладко шепчущими лотоками. На поверхности пруда плавают гуси и утки, каждая в двух экземплярах: одна вверх головою, а другая вниз; издали кажется, что и в воде утка, и на воде утка. На берегу, около гребли, маленький челнок, опрокинутый вверх дном, а под навесом старой мельницы развешена рыбачья сеть. А кругом хутора — дубовый лес непроходимый, только в одном месте вроде просеки, как будто нарочно для полноты пейзажа. И в эту просеку далеко на горизонте синеют, как огромные бастионы, отрасли Карпатских гор» («Варнак»).
• «На горе торчали в беспорядке старые полуусохшие тополи и одна широкая, развесистая липа, как добрая купчиха между тощими асессоршами» («Прогулка с удовольствием и не без морали»).
Дуже характерний епізод в тій самій «Прогулке», де герой випадково знаходить «совершенно рюисдалевское болото, даже первый план картины с мельчайшими подробностями тот же самый, что и у Рейсдаля (мається на увазі Якоб Ісаакс ван Рейсдаль — найбільш значний нідерландський художник-пейзажист, який жив у ХVII столітті. — Д.Д). Я просидел около болота несколько часов сряду и сделал довольно оконченный рисунок с фламандского двойника». Такий погляд на реальність як на повторення мистецтва, дуже характерний для живописця, набагато пізніше зведений у ранг маніфесту поборником чистого естетизму Оскаром Уайльдом.
• Не лише за скрупульозністю ландшафтної оптики, але й за багатьма іншими ознаками — це типова проза ХIХ століття. Оповідь часто ведеться від першої особи, причому постать оповідача близька Шевченку: освічений різночинець, що заробляє на життя малюванням або літературою, поклоняється письменності й освіті, уважний до потреб народу і добре їх розуміє. Не можна назвати його релігійним, однак православні співи, звичаї, архітектура як частина народної культури посідають значне місце в усіх історіях; особливим чином пережиті пасажі, присвячені сільським і козацьким церквам.
• Інтонаційно, за почуттям гумору, за образністю це письмо подібне до гоголівського. Чи свідомо це зроблено (всюди є згадки про твори й персонажів Гоголя), або ж тут схожий ефект лінгвістичного зламу при переході з однієї мовної матриці до іншої — швидше за все, спрацювали всі чинники. Втім, це надзвичайно талановите наслідування; навряд чи імітатор зміг би писати так:
• «Эти, как называет их Либельт, огненные души удивительно как неразборчивы в деле любви. И часто случается, что истинному и самому восторженному поклоннику красоты выпадет на долю такой нравственно безобразный идол, что только дым кухонного очага ему впору, а он, простота, курит перед ним чистейший фимиам. Очень и очень немногим этим огненным душам сопутствовала гармония» («Художник»).
З легкістю, гідною свого великого земляка, Шевченко також створює персонажів, однією-двома фразами вимальовуючи вичерпний характеристичний портрет. Ці фрагменти можна цитувати нескінченно:
«Порядочный мальчик, несмотря на заботливость нежной матери» («Близнецы»).
«Всегда, когда он приходил, внимательная мадам Юргенс предлагала ему в особенной комнате накрытый стол и особенное какое-нибудь кушанье, от чего он, как истинный социалист, всегда отказывался» («Художник»).
«Он, в сущности, неумолкаемый говорун и добрый малый и вдобавок плохой фельетонист». («Художник»).
«Вольноотпущенный капельмейстер, довольно объемистой стати и самой лакейской физиономии» («Музыкант»).
«Он до того сузился перед нею, что стал больше походить на лакея, нежели на барина» («Несчастный»).
«Лицо довольно обыкновенное, особенного ничего не выражает, такие лица можно встретить на конной ярмарке в Бердичеве или в Полтаве, между ремонтерами» («Прогулка с удовольствием и не без морали»).
«А это известно: если женщина восхитительно хороша собой, то значит, что она и добра, и умна, и образованна, и одарена ангельскими, а не человеческими свойствами. Это уж так водится» («Прогулка с удовольствием и не без морали»).
«Ни одной черты, ни одного малейшего бугорка, ни одного пятнышка, словом, ничего такого, за что бы можно было ухватиться и дойти хоть до пошлой самобытности характера. От лакированных сапогов до узенького плоского лба — все гладко» («Прогулка с удовольствием и не без морали»).
Иногда фраза истончается до афоризма, звучащего и сейчас весьма уместно:
«Штык и книги — самая дикая дисгармония» («Прогулка с удовольствием и не без морали»).
«Доказывать ослам, что они ослы, — нужно самому быть хоть наполовину ослом» («Прогулка...»)
Повторюся, зазначена вище схожість виростає з духу часу. Так, важливе місце в побудові сюжетів пізніх повістей посідають листи: епістолярне відчуження — поширений прийом у літературній класиці; той самий «Художник» — по суті, роман у листах. Не обійшлося також без впливу Квітки-Основ’яненка і в цілому сентименталізму: ситуації, які можна назвати мелодраматичними, зустрічаються на кожному кроці, а дійові особи охочі до сліз. Вони плачуть від будь-якого більш-менш сильного враження, плачуть від несподіваного листа або доладної пісні, від радості або від горя, кидаються на шию і цілуються з будь-якого приводу. Сльози поширеніші за рукостискання, однак вони притаманні натурам чутливим, по-справжньому шляхетним — не обов’язково таким, які належним до шляхетного стану, до якого у Шевченка ставлення дуже суворе, — особливо до світських марнотратників життя, всіляких мічманів, уланів і капітанів, стурбованих виключно гульбищами, картковою грою та звабленням юних селянок. Не рідше, ніж плачуть, тут співають і бенкетують. Народна пісня може лунати до, після і замість обіду або сну, а опис навіть легкої закуски перетворюється на справжній голландський натюрморт. Зустрічаються й взагалі грандіозні полотна:
«Бабуся, вертевшаяся около стола, казалася мухой против колоссальной пирамиды из теста, называемой паской. По сторонам пирамиды, как египетские сфинксы, по нескольку в ряд лежали не поросята, а целиком зажаренные огромные кабаны с корнями хрену в зубах. И все прочее в таких размерах, даже водка и сливянка стояли по краям стола в больших барылах (бочонках), покрытых салфетками. Словом, все было циклопически, так что, если бы проснулся великий слепец хиосский, так и он только бы ус покрутил, больше ничего» («Капитанша»).
• Це безумовно соціальна, реалістична література. Найбільш переконливими є образи селян, слуг, незаможних артистів, збезчещених селянок («покриток»), взагалі всіх знедолених; настільки ж поширений персонаж — дбайливий, багатий хуторянин, господар на своїй землі. За долями герої видно, як Шевченко бачив кращі способи влаштування життя їхніх прототипів: обов’язкова освіта (навчання грамоті — улюблений мотив), володіння своїм наділом, одруження через кохання, діти. Своєрідна утопія, яку в нашому селі так ніхто і не здійснив.
Так, очевидно, що всі повісті Шевченко створив мимохідь, головною справою залишалася поезія; ймовірно, для нього це було щось на кшталт письменницької вправи. Це — не велика література, однак — невід’ємна частина великого характеру.
