Перейти до основного вмісту

Великий Волинянин

02 грудня, 18:11

У перший день зими, 1 грудня, відійшов у вічність Євген Сверстюк, який належав до знакових фігур українського дисидентського руху. У цьому є якась містична символіка. Бо ж 1 грудня відбувся референдум, який закріпив незалежність України, про яку мріяв і за яку боровся Сверстюк. А не так давно він став одним із «батьків» ініціативи «Першого грудня».

•  Сверстюк мав свою особливу «нішу» в дисидентському русі. У роки незалежності він не кинувся з головою в політику. Принаймні не прагнув стати політиком. Навіть, наскільки я його знаю, намагався дистанціюватися від політики. Для нього більш важливою була просвітницька робота. Так, він прагнув змін, зокрема політичних. Але вважав, що людей спочатку треба просвітити. Без цього можемо зайти «не туди».

Щоб зрозуміти Сверстюка, певно, треба зрозуміти його малу батьківщину, те село, де він народився, людей, які там жили. Гадаю, для більшості назва Сільце Горохівського району, де побачив світ майбутній письменник-дисидент, мало що говорить. Автору цих рядків довелося деякий час (щоправда, давно, в період «глибокого застою») пожити в цих місцях, в селі Квасові (це на відстані менше десятка кілометрів від Сільця). Сільце, Охлопів, Квасів, Журавники          — це ніби такий собі сільський конгломерат. Люди тут одне одного знали, родичалися. Що мене вразило в цій місцині — це намагання триматися давніх традицій, зокрема релігійних, «своя» пам’ять. Звісно, то не була якась ідилія. Але між людьми, попри різні обставини, зберігалися добрі, «природні» стосунки, в яких акцент робився на моральні цінності.

•  Старші люди мені оповідали, що їхні батьки за «часів Польщі» ходили на Козацькі могили під Берестечко (від Сільця до Берестечка не так вже й далеко — десь до тридцяти кілометрів). Людей розганяла польська поліція. Але вони все одно туди йшли, щоб вшанувати пам’ять загиблих козаків. Вперті українці! Таким же впертим був і Сверстюк. А під час війни (тієї, яку в нас бравурно іменували Великою Вітчизняною) в цій місцині активно діяли партизани. Так навіть у часи застою тут називали воїнів УПА. Я, наприклад, зі здивуванням від старожилів довідався, що село Охлопів (це вже впритул до Сільця) контролювали партизани-упівці. Сюди не могли зайти німці. Навіть було таке, що окупанти бомбили це село з літаків.

Сільце, як і навколишні села, то «правдива» Волинь. Зі своїми чорноземами, мальовничими гаями, річечками, ставками, мовчазними і працьовитими селянами, зрештою, зі своєю глибинною культурою. Якщо хочете хоч трохи пізнати цей край, прочитайте «Волинь» Уласа Самчука. Принаймні коли я вперше, вже в часи незалежності, познайомився з цим епічним твором, мені видалося, що побував у «своєму» Квасові та навколишніх Журавниках, Сільці, Охлопові.

•  Сверстюк любив Волинь. Попри те, що доля закидала його в різні краї, він, поки мав сили й можливості, приїздив на свою малу батьківщину. Пам’ятаю, що познайомився з ним на автостанції №2 в Луцьку. Мені кинулась в очі інтелігентна скромна людина, яка чекала автобуса, щоб поїхати до Горохова. Від Горохова до Сільця — рукою подати. Це були перші роки незалежності. На той час Сверстюк був уже знаною фігурою. Міг би прийти до якогось обласного начальника в Луцьку й сказати: «Я такий і такий. Дайте мені машину, щоб поїхати в своє рідне село». Начальник би не відмовив. Дисидентів тоді власть імущі поважали і навіть трохи... боялися. Але Сверстюк такого не робив. Він разом із сільськими тітками й дядьками чекав далеко не комфортабельного автобуса, щоб добратися в край свого дитинства. Я навіть не повірив. Невже Сверстюк тут, на цій обшарпаній автостанції, чекає автобуса? Здавалося, дріб’язковий епізод. Але в такій «дріб’язковості» часто і виявляється людина.

Сверстюк ніби представляв Волинь у дисидентському русі, до якого входили вихідці з різних куточків України. Були тут і галичани, і люди з Центральної України, і навіть із далекого Донбасу... Кожен з них вносив щось своє. Внесок Сверстюка — це оборона моральних цінностей, опертих на традиціях, які в нього були органічно пов’язані з цінностями релігійними. Навіть заперечення комуністичної системи у Сверстюка мало не стільки політичний, скільки моральний характер. Дисидент не приймав цю систему, оскільки вона була аморальною. Взагалі для Сверстюка неприйнятним був аморалізм у політиці. Чи не звідси його дистанціювання від політиків та політичного життя? Не приймав він також аморалізму в церкві. Прагнув мати «церкву ідеальну». Звідси його релігійно-просвітницька діяльність, редагування ним газети «Наша віра».

•  Не завжди «аполітизм» Сверстюка приймався і вітався. Комусь хотілося, щоб він був «борцем», йшов разом із багатьма колишніми дисидентами на «політичні барикади». Були незадоволені і його позицією в релігійному питанні. Можливо, в цьому була своєрідна «наївність» Сверстюка — небажання приймати існуючий стан речей, намагання хоч трохи змінити його. Можливо, чимось Сверстюк нагадував Дон Кіхота, людину, яка не хотіла «йти в ногу з життям» і жила «старими» моральними цінностями. Але таке донкіхотство, попри всю «наївність», заслуговує на більшу повагу, ніж прагматичне намагання досягнути успіху будь-якою ціною.

Мені запам’ятався один епізод. Було це років двадцять тому. У Луцьку проходив пісенний фестиваль. На нього запросили й Сверстюка. Приїхали на цей фестиваль і дві молоді дами з Києва. Тоді вони були малознані, власне, практично незнані. Зараз це — зіркові особистості. Можна сказати — громадські знаменитості, зокрема й політичні. Під час одного сніданку ці дами дозволили собі висловити власні погляди на життя. Сверстюк їх мовчки слухав. Коли вони пішли, він сказав мені: «Знаєте, я цих молодих людей не розумію».

•  Сверстюк ставив високу планку. Можливо, навіть зависоку для нашого морально деградованого суспільства. При цьому не вдавався до нав’язливих повчань. А мовчки робив свою справу... Як його волинські предки мовчки орали ниву, збирали урожай, порали худобу.

•  Направду, це був Учитель — інтелігентний, мудрий, спокійний. Інша річ, що не всі розуміли й сприймали його вчительство. Але це вже не проблема Вчителя. Це — проблема «нерозумних учнів». Мені видається, що люди, які спілкувалися з Євгеном Сверстюком, залишалися під враженням цього спілкування. Хтось ставав мудрішим, хтось умиротворенішим, хтось світлішим...

Delimiter 468x90 ad place

Новини партнерів:

slide 7 to 10 of 8

Підписуйтесь на свіжі новини:

Газета "День"
читати