Верхнє світло
Тільки-но спробуєш виставити себе людиною, якою не є, одразу проколюєшся, і хоч цвєтаєвському — вірю, що глибина страждань не може порівнятися з порожнечею щастя, але інколи, спостерігаючи за відчаєм тих, хто потрапили в чорну діру арт-світу, скажімо, придбавши якусь дрібничку, зав’язнувши у вельми плутаній системі ціноутворення, а тому глобальні розводки для таких мисливців реальні і вони на низькому старті, розумієш не напружуючись: відчай і захоплення можуть уміщатися в одній миті.
Мене це прямо не стосується, але навіть якщо тільки дивлюся, висновки дозрівають самі собою — спочатку варто вивчити правила, перш ніж почати їх порушувати. Це для початківців. Профі ж, схоже, досягають шляхом тривалої само співмірності муштри загнаного звіра і звичної упевненості хижака.
Всі ці думки клубочилися в голові у вирі базікання, що ні до чого не зобов’язувало, в одній атмосферній галереї з палітурною майстернею при ній. Тут всі давно знають один одного, нехай часом і тільки наочно, і, буває, стикаються (ненавиджу слово перетинаються), аби похвалитися або поплакатися. Так трохи, не дуже оголюючись. В середині виставкової зали, на п’ятачку, вільному від картин і скульптур, перекидалися новинами місцевого розливу не найгучніші мисливці за аукціонними пропозиціями, говорили про підробки, про меценатство, про арт-детективні байки. Були тут, природно, свої солісти і свої слухачі. Відчувала себе затишно в ролі слухача, чітко відчуваючи розмах осіб — де надутий, а де істинний, а потім по-простецьки захотілося розповісти про свою любов до такої собі, по суті, дворняжки, неначе незаконнонародженої картинки, що потрапила колись на мою досить грамотно підібрану стіну.
Давно куплена за малі гроші, імпресіоністично соковита робота від самого початку не приховувала, правильніше, художник і продавав її не як авторську копію, а як доморослий клон — все по-чесному, але його талант копіїста був настільки опуклим, плотським і зрілим, хоча й не бачила оригінала, може, і помиляюся, але ще невідомо, яка робота краща. Просто в першому випадку — ім’я, одразу ж заробіток, але аромат, витонченість, рух одіянь двох модно укутаних жінок, ні, не з дівочим напівнатяком, а в розквіті тих років, немовби антикризових, на які ніколи не буває знижки. Вони просто самі собою спливають за горизонт.
У радянських словниках про такі імпресіоністично забарвлені роботи писали: «переживання і настрої у відриві від дійсності і суспільного життя». Слава Богу, сюжет мого неоригіналу якраз у відриві від суспільного життя. Фігурки моїх подружок, одягнених особливо жіночно, але не переобтяжено зайвими заманухами, кудись квапляться, базікаючи захоплено, але, як завжди буває у нас, жінок, завжди чітко відзначаючи реакцію і на себе і встигаючи в думках відреагувати на все довкола. Вони квапляться і на моїй стіні вже років 25. Кожного літнього ранку, десь в районі восьмої години, їх освітлють зверху сонячні промені, освіжаючи, оживляючи їх світ і мою уяву, і ми починаємо базікати. Автор, який скопіював їх, був і надзвичайно талановитий і настільки ж чесний. Ділові пройдисвіти, які вміють впарювати та пропхнути, полюють за такими, але той художник був із іншої обойми — він пристрасно любив копіювати, а потім швидко п’яніти. Сумна історія.
Розповівши все це, не знаю навіщо, зрозуміла — моє одкровення, звичайно, було почуте, але неначе з поблажливо-ввічливою посмішкою — кому потрібне це розчулення чиєїсь наївної скромності. Та непомітно зібралося в салоні кілька відвертих купців, чиї високі експлуатаційні витрати не дозволяли їм опускатися до розпізнавання відтінків чиїхось відчуттів, але і вони внесли свою барву до розмови, вона навіть поглибилася і дещо було просто пізнавальним.
Взагалі-то, всі художники, про яких ми могли чути, — запевняв дехто, — балувалися підробками, інколи вельми успішно. Ось цікавий факт, він точно відомий. Мікеланджело, ще невідомий, створив купідона один в один з античним, а після викриття здивував віртуозністю псевдороботи. І почалася його велика кар’єра.
Відомо, що експерти можуть підтверджувати за гроші, — додав той, ображений на себе, придбавши щось другосортне за гроші першої лінії. Ось іще одна схема шахрайства — вирішив він всіх просвітити: наприклад, у вас у сім’ї завжди була цінність, в достовірності якої ніхто не сумнівався, скажімо, оригінальна робота Айвазовського. До речі, відомого мариніста частіше за інших підроблюють. Вирішили ви продати картину. До речі, експерт пов’язаний своїми грошовими інтересами з дилером, він, чітко розуміючи, що робота справжня, нехай і з усілякими обмовками, але бракує її. Без експертизи ж роботу не продати, а далі починається ціла процедура, що вимагає особливого мистецтва. Дилер знаходить вас, купує картину за скромненьку суму, зазвичай невимовно радуючи того, хто продає і вже не сподівається хоч щось виручити. Потім, можливо, хтось принесе звісточку — ця картина продана за хороші нулі. До експерта можна і не бігти, він, звичайно ж, вигукне — чому ж ви не прийшли раніше, ми провели додаткові експертизи і докопалися до суті.
Не тільки грамотні аукціоністи, але і досвідчені експерти вміють тримати напругу, підігрівати або охолоджувати інтерес, чітко розпоряджатися інтонаціями й упевненістю. Розмова перескочила на сумнівне меценатство. Молодий художник скаржився на одну пані, яка жваво просуває про себе думку як про безкорисливу меценатку. Та ви що, почули ми, якщо вона дає гроші, але натомість забирає роботу, то це не меценат, а комерсант, працюючий вдовгу. Тут несподівано ця пані впливла до зали з палітурної і, не вловивши, що говорили про неї, почала щось кумедно-прославляюче вішати, звичайно, про себе. Аудиторія здулася, немовби помінявши забарвлення, і всі почали потихеньку розсіюватися.
Скільки пристрастей, а я люблю свою копію й упевнена, якщо не косити під всезнайка, то, вловивши ніжний рух, можна отримати в дарунок відчуття дивовижного щастя, трохи сумного оптимізму і нашептатися з улюбленою картиною.
Без провенансу якось затишніше, знаю....
