Від любові «порохоботів» до ненависті «зрадофілів» — крок
Хто хоча б раз навідувався до соціальних мереж, той знає про непримиренність позицій двох таборів крайнощів. В одному — сліпі, що не бачать змін. В іншому — глухі, що не чують голосу соціуму. Всі, хто між ними, перманентно заносяться до тієї чи іншої спільности, незалежно від суті сказаного. Покритикував владу — «зрадофіл», похвалив — «порохобот». Навіть генеральний прокурор, який вступив у цю полеміку, став державним обвинувачем «зрадофілів». Зізнався у себе на сторінці у Facebook, мовляв, не любить маніхейського поділу світу на чорний і білий, але зобов’язаний захистити білу і пухнасту влада від чорних нападок. цитую:
«Браковані владоможці — гирями сковують суспільству ноги.
Від зрадофільського «Все пропало!» — у багатьох опускаються руки.
Не слова ненавісті, а праця врятує Україну. Великий українець кардинал Гузар вчив: «Робіть кожен день свою роботу, і не тільки заради самого себе, робіть разом із іншіми і для всіх».
Мрії збуваються не через чудо, а через важку — до кривавих мозолів на руках і мізках — щоденну працю. https://www.facebook.com/LlutsenkoYuri/posts/803407923191718
Про те, що праця до кривавих мозолів робить людину вільною, ми знаємо не лише з постів повчального змісту.
Про покірливу працю електорату на зазначених зверху нивах споконвіку мріють усі правителі. Але не завжди можна успішно працювати на благо країни без вторгнення у справи влади. Якби під час акцій «Україна без Кучми» Юрій Віталійович отримав листа від Леоніда Даниловича з побажаннями не молоти язиком, а приєднуватися до роботи зі змінення країни на краще, він би не припинив скандувати «Кучму — геть!», хоча й працював в уряді .
Ось і зараз не потрібно говорити красивих, правильних, експресивних слів про діяльність усієї влади. Краще пояснити конкретні справи й призначення у правовій сфері. Чому того заарештовано, цього випущено, а ті гуляють на свободі, хоча й злочинці? Адже багато ми дізнаємося від «зрадофілів», а не з вуст керівників країни й держапарату. Чому часу і таланту вистачає на загальні фрази в епістолярно-поетичному жанрі, а на прес-конференцію з актуальних тем — ні? І хто такі «браковані владоможці» в офіційному лексичному значенні? Якщо вади виявили, то чому вони досі «владоможці»? Чи це тонкий натяк на те, що всі «владоможці» у нас браковані? Тоді, виходить, знову «зрадофілам» їжу підкидаємо ...
Соціальні мережі для керівників — річ швидше шкідлива, ніж корисна. Помічаю не тільки за постами наших. В Америці, наприклад, деякі ЗМІ препарують «твітти» президента Трампа, як студенти біофаку жаб. Трампу, природно, це не подобається, і він палко говорить про «зрадофільство» американських ЗМІ. Адже у зраді звинувачувати простіше, ніж в діалозі перед публікою доводити свою правоту. Twitter та Facebook не дублери преси. Віртуальне спілкування в соціальних мережах є зручним для чиновників. Видали короткі, або довгі монологи, й відчувають себе на зв’язку із країною. Але людей вони не чують, як і в минулому столітті. Тому закрита для преси влада плодить плітки і «зрадофілів», немов спецпідрозділ ботів із ГРУ.
