Водостање: прекрасний релікт минулого
Після запитання «Що б ви взяли з собою на безлюдний острів?» люди переважно називають якісь безглузді й непотрібні речі: фотографію когось рідного, бозна-скільки разів перечитану книжку чи сонцезахисні окуляри. Проведіть експеримент, спитайте про це в когось – і замість потрібних запальнички, сокири й мішка крупи ваш візаві точно згадає якийсь черговий брелок, який йому на випускному подарував найкращий шкільний товариш. Ми прив’язуємося до дурничок, сентиментальних дрібничок і різного, відверто кажучи, непотребу, що для нас має виняткове значення. Для мене такою найважливішою непотрібністю є програма «Водостање» на першій хвилі сербського радіо «Бєлґрад».
Намагаюся слухати її щодня о 12:05 за центральноєвропейським часом. Програму цю можна назвати «новинами річок», адже в ній ідеться про рівень води в головних річках Балканського півострова. Сьогодні, наприклад, диктор говорив: «Ріка Дунай: Лінц – 3,74 (триста сімдесят чотири), Братислава – 3,30 (триста тридцять), Будапешт – 1,82 (сто вісімдесят два), Бездан – 12 (дванадцять), Апатин – 74 (сімдесят чотири), Вуковар – 56 (п’ятдесят шість), Земун – 2,66 (двісті шістдесят шість), Джурджево – 14 (чотирнадцять). Ріка Тиса: Тісобеч – 80 (вісімдесят), Токай – 5,71 (п’ятсот сімдесят один), Сольнок – 2,31 (двісті тридцять один), Тітел -1,68 (сто шістдесят вісім)». А потім ще лунає інформація про річки Сава й Морава. Кожна цифра звучить двічі, щоб лоцмани кораблів встигли їх докладно записати.
Але чи потрібна сучасним лоцманам інформація з радіо? Звісно, що ні: до їхніх послуг інтернет, супутниковий зв’язок, найрізноманітніша навігаційна й ехолотична апаратура. Звичайним радіослухачам, здається, вона також малоцікава: назва програми «Водостање» навіть увійшла в сербський сленґ і фразеологізми – так, коли хтось дивиться дуже нудний фільм, який волів би радше вимкнути, каже «Краще б я послухав про водостанє»; нудну розмову характеризують «поговорили про водостанє». А колись ця програма була настільки важливою, що її почали транслювати за тиждень до офіційного початку роботи сербського радіо в 1929 році! Втім, як і у випадку з непотрібними сентиментальними дурничками, у новин про рівень води в річках є й купа своїх фанатів.
Був час, коли рибалки, селяни та й увесь посполитий люд вслухалися в інформацію програми «Водостање», щоб дізнатися про можливі повені й паводки, щоб спланувати посівні роботи чи податися на риболовлю. Був прекрасний час, коли люди вдивлялися в політ горобців, щоб передбачити погоду, й уважно стежили за наявністю павутини в повітрі протягом червня – прогнозуючи майбутній урожай. Людина була наодинці з Природою, беззахисна перед її міццю, покірна її вибрикам. Сьогодні нам досить заглянути в смартфон, щоб вирішити, чи брати з собою на роботу парасольку. Воно, звісно, зручно, але й змокнути під раптовим і від того ще прекраснішим літнім дощем – теж різновид щастя.
Я слухаю «Водостање» між ранковою кавою й передобіднім чаєм, щоб уявити свої улюблені річки й міста, в яких колись бував. Як приємно після ситного обіду й кількох келихів вина пройтися набережною в мадярському Токаї, розглядаючи широку й уже рівнинну Тису. Коли диктор каже про 5,71, я – знову в Токаї; Дунай у Земуні 2,66, а я також там, ховаюся від галасу й велелюдності Бєлґрада. Жодна інша програма в світі так мене не зворушує й не налаштовує на ліричний лад. Абсолютний релікт, новини про рівень води у далеких річках, а ніби вони – про самого мене, того, яким колись був, і того, яким так хочеться побути ще. «Лінц – 3,74 (триста сімдесят чотири), Братислава – 3,30 (триста тридцять), Будапешт – 1,82 (сто вісімдесят два)»...
