Всього один бал
Ось вам новина, яку багато хто вважає курйозом, і яку швидко затьмарили трагічні події в Лас-Вегасі й каталонський референдум, хоча те, що трапилося надзвичайно важливе і є грізним нагадуванням, що тема довкілля і безпеки людей повинна широко висвітлюватися та обговорюватися. На вихідних серед ночі на вулиці Мазепи у Трускавці, на якій мешкає моя сестра, люди почули підземні поштовхи. Вулиця густо забудована багатоповерхівками: готелями і житловими будинками. Їх тулять всюди, де тільки можна. Довкола Трускавця розташовані потенційно небезпечні зони – міста Стебник з калійним комбінатом і Борислав, колишня Галицька Каліфорнія, тепер покинута промисловцями, але заселена людьми. Борислав – взагалі єдине місто у світі, в якому безпосередньо добували нафту і озокерит. Там залишились величезні порожнини під землею, насичені вибухонебезпечними випарами. Технології і матеріали, що стримують витік, давно застаріли. Ніхто насправді не знає, яка ситуація під землею. А якщо й здогадується, то мовчить, бо немає пророка в своїй Батьківщині. Вистачило одного балу за шкалою Ріхтера, щоб біля Трускавця стався провал землі глибиною 30 метрів. Всього один бал. Якби поштовх припав на Борислав, теж густо заселений, ми мали б трагедію. А якби було три бали? Схоже, що стихійні природні лиха стали настільки звичним явищем, що потрібні тисячі жертв, аби на них звернули увагу ті, кого це безпосередньо не стосується. Агресивна забудова теренів цих курортних галицьких міст більш небезпечна, ніж агресивна забудова Львова чи Києва, бо під землею лежить десятиліттями бомба сповільненої дії. Провали землі будуть супроводжуватися вибухами і пожежами, і навряд чи встигнуть евакуювати людей. Шкоди буде завдано в радіусі сотень кілометрів. Для багатьох ця катастрофа буде асоціюватися з Біблією, з карою Божою. Якою ж була реакція на однобальний землетрус в Трускавці?
Містяни Борислава, Дрогобича, Трускавця звикли до цілодобових вимкнень води, газу, електрики щотижня, пристосувалися. Це триває роками і ніхто не обурюється. Пів-Борислава на заробітках в Італії, решта в Чехії. Промисловість вмерла ще 25 років тому. Ці люди переконані, що прийде Месія і все змінить .Так їм легше. Тому, коли по квартирах на верхніх поверхах почали їздити меблі, а земля провалилась, вони сприйняли це як щось таке, чого їм не змінити. Їх не цікавить, чи часом це не людський фактор, чи є підстави переживати. Десь на сході війна, їхніх синів там вбивають, але вони й далі залишаються пасивними. За винятком зовсім не багатьох.
Науковці в таких випадках мали б негайно приїхати і дослідити всі ризики. Але навряд чи їх присутність бажана. Бо:
- Бізнес турбується про те, щоб мати прибутки. Якщо відпочивальники дізнаються, що курорт стоїть на порожнинах, наповнених метаном, вони не стануть ризикувати.
- Місцева влада злита з бізнесом як сіамські близнюки. Вона тримається, доки платить відкати у центр.
Всі ці структури - влада, бізнес, силовики - не допустять витоку інформації через ЗМІ. А коли станеться катастрофа, все звалять на стихію. Вони встигнуть втекти, або не встигнуть. Але у них є більше шансів врятуватись ніж заклопотаним людям, сенс життя яких у тому, щоб «доробитися», «вдітися» і купити дипломи дітям. І ще тихенько понарікати на владу, яка крутить їхніми життями як хоче. Так колись у 50-х роках радили американським громадянам ховатися під стіл, коли впаде атомна бомба.
З кожним роком загрози через війну з природою збільшуються, але висновків ніхто не робить. Зникає вода, деградують ґрунти, вирубуються ліси. Екологічна грамотність не потрібна консумованому суспільству, бо воно ніколи не зазирає у майбутнє.
Всього один бал, ніхто наразі не постраждав. Врешті, усього одного балу бракує, щоб в Україні вибухнула соціальна катастрофа, бо низи не можуть більше терпіти зневаги і байдужості верхів. Як казав Григорій Сковорода, одна зайва крапля може спричинити повінь.
