Вибачення за минуле незнання
На східних теренах так мало насправді вартісних туристичних місць, що всі тутешні, охочі до нових пригод, хоч раз в житті мали б відвідати Святогірську лавру. Моя ж скажена сімейка мандрівників була тут ледь не кожної осені та весни, бо як тільки температура повітря за вікном ставала приємною для довгих прогулянок, мама кидала клич, всі загружались в машину і тримали курс на Святогірськ.
Словом, своє дитинство я пролазила в печерах лаври, бо ж до церкви тоді “мені однаково” було. “Та не однаково” було нам – буржуазним націоналістам – до величезного пам’ятника більшовику Артему, який повсякчас дратував наше око. Ми хотіли, аби він зник і не заважав насолоджуватися неймовірними краєвидами. Пройшли роки, традиція їздити сюди на вікенд з палатками забулася, ми стали подорожувати більше й побували в чотирьох інших українських лаврах.
Але днями ми повернулися до Святогірська, нехтуючи поганою погодою та моїми сподіваннями зробити красиві фото. Ми приїхали заради Артема, адже довідалися, що створив його наш, за визначенням ЮНЕСКО, “український Мікеланджело” – Іван Кавалерідзе.
Кавалерідзе, який завжди був ближчий, ніж я думала. Спочатку, як студентка Могилянки, я пила каву біля пам’ятника Сковороді, потім я почала вчитися в Шеві й географічно каву зручніше стало пити на Золотих Воротах навпроти пам’ятника Ярославу Мудрому.
Часто, проходячи повз Михайлівський собор, я піднімала очі на білосніжний пам’ятник княгині Ользі. Виявляється, це все були творіння Кавалерідзе. А його пам’ятник Артему – найвищий в Європі об’єкт у стилі кубізму й водночас найважча бетонна скульптура в світі.
Унікальний він і за своєю конструкцією, бо вмонтований в скелю настільки надійно, що зрізати чи перемістити пам’ятник просто неможливо. Єдиний шлях ліквідації – підрив скелі. Але робити цього поки ніхто не збирається. Скульптура має статус пам’ятки національного значення і не потрапила під дію закону про декомунізацію.
Тож ми, ощасливлені цими фактами, дерлися вгору більше години по морозу, щоб вибачитися за наше минуле незнання. Власне, й пишу про це, аби хтось не повторив наших помилок.
