Визначальні сторінки, або Кілька слів про головні — свято і книгу християн
У переддень Великодніх свят мене справді непокоїть відсоток «невизначених». Маю на увазі значну кількість тих, хто з’являється в церкві один раз на рік і лише з повним кошиком куличів, і при цьому називає себе віруючим. Такі непоодинокі випадки — реальне явище сьогодення серед публічних людей, офіційних осіб, пішоходів на вулицях міста, та й, зрештою, добре знайомих людей. Виходить або байдуже, або відбувається гра «в хованки» — у розшуку в даному разі позиційний маркер.
Я — за толерантність як до вірян, так і до атеїстів. Але рішуче не розумію агностиків, котрі хочуть встигнути на два обіди. Так, є люди, котрі ставлять собі запитання й шукають на них відповіді, котрі йдуть шляхом до себе протягом певного часу (подеколи досить довгого). А є ті, хто користується конформною поведінкою — скажімо, всюди «свій». І ці рядки передусім для них.
Із огляду на це, виникає питання. Чи всі ті, хто визнає себе релігійним, справді знайомі «в обличчя» з вирішальними текстами? На це впливає виховання, характер, потреба в пізнанні, громадська думка, вміння пересилювати лінощі.
Що ми зазвичай читаємо на свята? Тут виділяються дві полярні точки зору: література «високої полиці» або ж необтяжливе «чтиво».
Можливо, затяжні вихідні — хороша нагода поспілкуватись із смисловими книжками-«важковаговиками», якщо через брак часу така хвилина випадає рідко?
Філософія, наукові розвідки, психологічна література. Як ї «оксамитова» класика, так і новодруки. Це лише незначний перелік того, що може бути
І, зрештою, Великдень — це час для вдумливого прочитання Біблії, котру має знати кожна освічена людина, незважаючи на релігійну приналежність. Тому що, як мінімум, це — вироблення власного ставлення до наріжних питань світосприйняття, формування осмисленої життєвої позиції, пошук відповідей на складні питання (наприклад, Нагірна проповідь Христа) — симбіозу моралі, етики та реальних дій. Чи приналежність до того чи іншого віросповідання автоматично означає рафінований гуманізм? А якщо особистість публічно визнає свою точку зору, відмінну від пануючої в суспільстві, то чи приречена вона на громадянський або ж і державний остракізм? Чому релігія є одночасно носієм і миру, і війни?
Погодитись із головною книгою християн чи вибрати антагоністичну позицію — це особиста справа. І тут є місце вибору. Але в будь-якому разі є потреба знати, до чого конкретно апелювати. Тому є сенс читати самому, а не вірити на те чи інше слово.
Є чудо, таємниця й авторитет за Достоєвським . А є й Бертран Рассел і Річард Докінз. Михайло Булгаков і Жозе Сарамаго. І один із головних ключів до їхнього розуміння — Біблія.
Звісно, читати такі тексти неможливо без певного емоційного клімату. Але, ймовірно, на такі світлі й теплі дні відповідні налаштування назріють.
Осмислених свят!
P.S. Кілька книжок про ставлення до релігії:
Федір Достоєвський «Брати Карамазови»
Михайло Булгаков «Майстер і Маргарита»
Ерік-Емманнюель Шмітт «Оскар і рожева пані»
Жозе Сарамаго «Перебої в смерті»
Річард Докінз «Бог як ілюзія».
