Я підмітаю і росту (над собою)
Боротьба за чистоту. Так, повністю серйозно, не одне десятиліття в газетно-клішованому стилі називали прибирання, банальну побутову практику, добре всім відому. Звитяга, фама, нагла смерть і вічна пам'ять борців за чистоту! Проситься на гранітний монумент, не менше.
У мене був знайомий, який кожні три тижні мив вікна – незалежно від погодних умов. Приятелька ділиться мудрістю: котячу шерсть і дрібні волоски легко збирати широким скетчем; я для того використовую мокрі гумові пальчатки, але про скоч теж запам’ятовую. «Ніщо так не дає лад бентежній голові, як прибрати у шафках», – наполягає подруга. Я вірю, хоча і припускаю, що з тим непогано може дати раду пляшка доброго вина під хороше кіно. І весна, буває, ніяк не настане, поки не складеш у рівні стосики зимовий одяг і не викинеш пару мішків накопиченого за зиму непотребу.
Навести лад ззовні – набути порядку всередині. Це красива метонімія, щось навіть від симпатичної магії тут є. Подібне лікується подібним. І насправді дієва терапевтична практика. Тим більше, якщо цей акт можна оформити в риториці переможної боротьби і претендувати за те на прижиттєву і посмертну славу.
Скільки часу ми витрачаємо на прибирання? Кажуть, десь рік і два місяці протягом умовного 65-річного життя. Розробники побутової техніки регулярно проводять такі опитування, і можна помітити, що за останні років сорок ці показники зменшилися втричі. Ідеться про якусь умовну безстатеву людину, хоча і нині жінки витрачають на прибирання більше часу. Аргументи висувають на диво переконливі (сарказм!): у такий спосіб жінки реалізує «генетичну програма» (?) хранительки родинного вогнища. Контраргументи на диво маніпулятивні: в подружжях зі шлюбним стажем більше ніж 20 років рівний розподіл обов’язків із прибирання приводить до того, що така жінка у три рази частіше досягає оргазму на шлюбному ложі, ніж та, яка гарує самотужки. А ще: за годину генерального прибирання можна спалити 90 ккал (ті кажуть)! Й інші цифри цікаві: зазвичай 34% прибирання – за чоловіком, 43% – за жінкою. Все інше, либонь, якраз припадає на долю розумної побутової техніки і гермафродитів. Отже, на клінінгові атракції ми витрачаємо десь 15 хвилин на день. І от на початку ХХІ ст. всю міць штучного інтелекту винахідники вкладають у створення робота-порохотягу, наприклад, який самостійно цілодобово їздить по самих темних закутках вашого будинку і чистить, чистить, чистить. А ви самі в цей час… До речі, а куди дівається зекономлений на прибиранні час?
Чи то шляхта бенкетувала, чи то свині харчувалися. Не така вже й відома приказка на позначення повного безладу, але страшенно хороша. Оте показове протиставлення шляхти і свиней, які стають абсолютно рівними в умінні робити гармидер за місцем проживання. Уміти грамотно паскудити – це свобода, яку можна заслужити або високим соціальним статусом, або дуже низьким. Свобода – от суто за не-демократичним, ба анархічним її визначенням: не підпадати під обмеження «золотої середини».
Я ціную чистоту в своїй оселі. І тільки в одному є нечепурою: не зношу заправляти зранку ліжко. Перше справжнє ліжко, а не розкладачки і фотелі-трасформери, у мене з’явилося тільки в двадцять з чимсь років. До того треба було швидко прокинутися, прибрати спальне місце і не заважати пересуванню співмешканців. Тепер я маю ліжко, і на ліжку маю вічний кавардак – бо можу, бо заслужила і заробила собі на це право. Не думаю, що це якась виняткова поведінка. Точніше: я знаю, що це типово. Близька приятелька – дуже стримана жінка на дуже відповідальній посаді. У неї є таємна пристрасть: пістряві сукенки; рідко носить, але часто купує. От в її квартирі, де все готове до неочікуваних прискіпливих візитерів-ононкастів, є величезна шафа, де ті сукенки звалені до купи, деякі навіть ще у фірмових пакетах, в яких їх пару років тому принесли з магазинів. Бо вона може і потребує цього простору (не)контрольованого хаосу. Чоловіки мені таких історій не розказують. Але, гадаю, не тому, що їй не мають. Окрім одного хіба. Він багато мені розповідає про своє захаращене житло, але в гості ніколи не запрошує. Має, либонь, ірраціональний страх, що прийду і тут же почну там генеральне прибирання. А може, не такий той страх і безпідставний.
Читала одне оповідання, написане на пострадянському просторі наприкінці 1990-х. Потім цей твір мені довелося аналізувати з юнаками і юнками, народженими на початку 2000-х і геть в інших палестинах. Вони щиро його не зрозуміли. Я спочатку знітилася, а потім усвідомила: а й насправді, прибирання як шлюбні ритуали, це ж не зовсім-то і зрозуміло. Так от, в тому оповіданні проститутка-слов’янка напрошувалася додому до постійних клієнтів і там їм ретельно мила підлогу. Чоловіки були шоковані. «Заміж дура хоче», – коментували її бувалі колєжанки. «Що-що-що?», – перепитували мене молоді люди. Що-що-що не ясно?! Якщо ми згадаємо радянське кіно 60-70-х, то зробимо висновок: таки саме так «проста» жінка привертала увагу чоловіка, якого хотіла. Якщо добренько собі уявимо процес миття підлоги «внахил», який демонструє не тільки прогин спини, округлість заду, а й до середини стегон оголені ноги, то зрештою стане ясно, чому це спокусливо. При чому тут «вийти заміж», може, і не так очевидно, але добра хазяйновита дівчина в господарстві має прийтися в нагоді, можна припустити. Шльондра і ґаздинька, «робочі» жіночі архетипи. Така от містика жіночності: отримайте – розпишіться.
До речі, книжка про містику жіночності за авторством Бетті Фрідан вийшла в Америці в 1960-х і наробила шаленого галасу. Там тонко, просто і переконливо доводилося, що за допомоги домашньої роботи (навіть все симпатичніших роботів-прибиральників, які буцімто самі всю ту брудну роботу роблять) спільнота контролює соціальний та інтелектуальний потенціал жінки. Це десь той самий час, коли в радянському кіно дівчина миє «внахил» підлогу, а юнак з-за фіранки за тим спостерігає, і на його очах навертаються сльози захвату – опа: затемнення – наступна сцена: вони розписуються в РАЦСі (конкретне кіно переказую, між іншим). Чисто-чисто, гепі енд.
Боротьба за чистоту. Боротьба – це точно вона, сумнівів немає. З метою і перемогами – уже проблема. Прибираючи безлад, які самі і скоїли, чи точно маємо на меті саме і тільки чистоту будинку, га? Ефект-то наявний, тільки переважно побічний. Чому до необхідних насправді гігієнічних процедур ми прирощуємо такі потужні культурні сенси? Є такий жарт: «Чим можна чистити зуби, на чому можна спати, де можна зберігати одяг? – Зубною щіткою, на ліжку, у шафі. І не ускладнюй собі життя!». Скористаюся порадою і припущу: треба прибиранню надавати символічних змістів, бо – визнаємо це чесно – пекельно нудний поза тим цей процес.
