Як ми і макарони постраждали від залізної завіси
Якось мені випала цікавезна можливість провести тиждень із фольклорним колективом з далекого високогірного міста Арекіпа, шо в Перу. Були останні літні канікули у школі, де добре навчали мові, і мене запросили перекладачем на фесиваль, який з року в рік збурював провінційне життя нашого міста екзотичними ритмами і кольоровими костюмами далеких народів світу. Десятки виступів, живе спілкування і постійний аромат лаймів, які перуанці привезли з собою. Їм подобалася наша природа, людська увага і надскладна для іспанської фонетика слова Луцьк, яке вони так і продовжували називати Люкс, що теж непогано, і правдиво передавало їхні враження. Ми швидко потоваришували і ще роками обмінювалися листами і новинами, які теж пахли лаймом.
Під час одного швидкого обіду поміж концертами нам подали макарони з якимись сосисками. Це були традиційні макарони пострадянських їдалень - сіруваті, склеєні і сухі. Такі ніколи не бувають прикрасою столу і смачним тлом для решти страв. Проте, в школі і решті їдалень країни, кафе і санаторіїв я звикла, що макарони саме такі і є.
Вдома я куштувала смачні макарони - томлені в качиній підливці чи топлені в молоці, але то уже інші обставини, та і ті, домашні, макарони все ж були більше лапшою чи галушками. Отож, за іще шкільною звичкою, я взялася «рятувати» свій обід - сосиски відсунула в бік, на десерт, а сіру масу равликів чи ріжок, їх було не розпізнати, посипала цукром. Ми у класі, та й вдома, часто так додавали смаку макаронним виробам. Бачили б ви обличчя усіх тридцяти молодих перуанців, коли вони побачили, що я роблю… В їх очах, припускаю, я була кимось на кшталт корейця, який смажить песика чи китайця, який смакує зумисне протухлими яйцями. Ну як так з макаронами!
Окрім жарту, можна дійти абсолютно серйозного висновку, що макарони постраждали від залізної завіси не менше, ніж ми. Поки увесь світ вчився і надихався італійскими соусами, екпериментував із рецептами та творив власні національні концепції пасти, вершиною радянської кулінарії були хіба «макарони по флотськи». Не заперечую, у цього рецепту є свої прихильники, хоча це й не надто рецепт - просто додай фаршу.
Сьогодні спагетті і фетучіні, фарфалле і тельятелле помножені на лазанью запропонують вам на кожному кроці у навіть малесеньких містечках. Мами варять болоньєзе, тати просять каробонару (можна і навпаки) і навіть якщо ви не любите пасту, головне у вас є вибір. І в їдальні університету вони вже не сірі, сама перевіряла. Просто пил від падіння залізної завіси осів і краще видно світ, а в ньому - сотні рецетів пасти.
