«Яка ж доладна сумочка»
Коли осінь, ніби схаменувшись, знову до свого прейскуранту включила сонце, чарівливий розмай кольорів сухого листя, тиху привабність останніх квітів на клумбах, знаю, схочу на черговому овочевому ярмарку прикупити який-небудь яскравий великий овоч буцімто для вази. Адже та сама брюссельська капуста на стволі зовсім не те, що капуста в каструлі, а кучерявий оберемок селерової зачіски може враз створити настрій, додати деякої задирикуватості, навіть — змоделювати режисерський талант. Перевірила це, як то кажуть, на полях недільного центрального, поки поверталася в обнімку із зеленню. Усі чомусь дивилися на них і посміхалися. Думаю, тому що несла овочі, як букет. Зрозуміло, що в будні всі їстівні подробиці швидко проковтує моя сумка, а у вихідні можна й пограти. Істина, точно знаю — в безкорисливій суб’єктивності, і мій імпровізований марш був помічений перехожими, ніби раптом усі зрозуміли, що хочеться сміятися, що від простих радощів задоволення соковитіше, та й осінь, схоже, не проти. Так, перебуваючи у повному невіданні, що з великою сумкою ходять лише нещасливі жінки — це примітивне й нахабне твердження промайнуло у фейсбучному лікнепі для особливо довірливих. Там дуже полюбляють вчити зовсім не тонкою дизайнерською підказкою, не досвідом професіоналів, а чимось спрощеним, але з натиском, ніби знаннями економ-класу, але з претензією носіїв істини в першій інстанції. Ті, хто зависає на чергове «що носити», а покрокову дистанцію до свого стилю ще не підкорив і не може відрізнити нудну правильність, а в цьому випадку й того безглуздіше, швидше за все клюне. Щоправда, впевнена, це порада для нероб. Мені, наприклад, треба вмістити блокнот, ручку, диктофон, потрібні документи, це як мінімум, телефон, окуляри навіть не рахую. Повертаючись додому все життя в сумці несу потрібні продукти й люблю, щоб це було зовсім непомітно, щоб не висіли на мені якісь кульки, змінюючи повністю зовнішність, щоб усе було як би легко, пам’ятаючи, що нести свою ношу треба статно, з неперекошеним обличчям. Ось і вирішила взяти ініціативу в свої руки й посперечатися з порадами «фейсу». Так-от — на твердження, що «щасливі жінки великі сумки не носять», відповім — носять, більше того, ніколи й не знала, що треба робити з маленькою сумочкою, не рахуючи театральної, звісно. Мої великі сумки, куплені в різні роки, й зараз зі мною в домашній колекції, а дві-три з останніх щодня бігають зі мною по життю, і знаєте, експерти-всезнайки, — ми щасливі разом. Вони працюють за фахом, переносячи потрібне і вписуючись у мій прикид абсолютно органічно. Вони, допомагають мені тримати фасад і водночас як би дарять тихе зітхання без метушні, і хоча мода — поняття легковажне, але питання, як бути з Birkin, мене не хвилює, у мене її ніколи не було, та вона й не потрібна зовсім. Природно, мене, як і тих, хто зайнятий справами, а не вирішенням питання — для вечора ця дуже велика, а для ранку... Не мої іграшки. Щоправда, завжди під рукою, точніше на плечі, високоякісна й стильна велика сумка, в якій легко шифруються і фрукти, і ще які-небудь запаси, не заважаючи професійним дрібницям. Світські маскаради з перевдяганням і вибором подруг і співбесідниць, як би за ціною сумки, спостерігала, й не раз. Допускаю, що теж, може, дуже категорична, але впевнена, радячи ще наївним, соціально-незграбним, до деякої міри вигаданий, бажаний стиль мимоволі укорінюється в життєвий ритм ділових перспектив. Єдине, що важливо, — на сумці не варто економити, тоді вона подарує елегантну чуттєвість, до такої, вибираючи, завжди хочеться доторкнутися, протестувати — чи ніжна обробка, чи чітка прошивка, чи щільне й гнучке денце, яке не деформуватиметься й забезпечить грайливість на роки, допоможе хазяйці, як віддана собачка, й «узяти свою ногу» і зберегти свіжі прянощі щасливих днів. Хоча в моєму об’ємному шкіряному мішку-сумці вже давно утворилися потертості, їй уже 11 років, а купила її у Відні за досить великі гроші, але ще не було дня, щоб хтось не сказав — класна сумка. Якось на Лук’янівському ринку так навантажила улюблений мішок, а сумка слухняно терпіла, але коли підійшла до бабусі з чудовими маленькими бурячками й захотіла їх теж прилаштувати, раптом почула від простої сільської старенької: «Ой, яка доладна сумочка, мені б таку».
Виходить шарм на клітинному рівні уловлюється не лише досвідченими, а й там, де не чекаєш. Сьогодні вулиця зовні, маю на увазі манеру одягатися, повеселіла, хоча проблем більш ніж достатньо. Просто навчилися люди грамотніше компонувати, вибирати те, що відповідає зовсім не Total look, а своєму гаманцю, доцільності й робочому графіку, нарешті. Легко можна знайти енну кількість відмінностей з тими, з маленькими сумочками, хто не спускається в метро, не знає, як «затишно» може бути в маршрутці, автобусі.
Один мій улюблений шкіряний об’ємний планшет так зносився на репортерських стежках, що вже не міг гідно тримати фасад. Тоді його розібрала на шматки, вийшло три прямокутники, відправила в обійми теж під колір шоколаду рамки, і ось уже 10 років мій кабінет прикрашає ця самодостатня за активного життя трудівниця, а зараз став вишукано-загадковий сюжет. Гідна старість, для тієї, яку приручила. Одного дня незнайома білетерка в театрі, інтелігентна, ретельно вдягнена у відповідний костюм, може єдиний, сказала, що вибрала ту виставу, в якій потраплю у вир яскравих пристрастей, гострих сюжетних поворотів, особливого гумору, а ще, здивувала вона абсолютно несподівано письменницькою цитатою, яку я запам’ятала: «Жінка не починається в 15 або 18 і не закінчується ні в 40, ні в 60. Справжня жінка буде жінкою і в 9 місяців, і в 90 років. Буде, навіть коли її давно вже немає. Просто тому, що таких, як вона, не зможуть забути». Чомусь мені подумалося, що ці слова можна сказати й про мої сумки, які, кожна по черзі, завжди легко пружинять на плечі, допомагають відчувати кожен крок, причому без всякої пихатості, пускаючи всю свою чарівливість й справу.
Ось так-от...
