З бабиним літом про всяку всячину
Її завжди називали кашеміровою пані. Можливо, тому, що в її гардеробі — суцільна поема кашеміру зі стильних некричущих речей, і мені здається, що саме вона розуміє, як мати завжди доречний вигляд, а можливо, і як правильно жити... Думаю, що це характерна властивість справжнього люксу, щоправда, в нашому разі — бюджетного варіанта. У неї дві-три речі на осінь, але як їх підібрано, припасовано і продумано. Вже про і не скажеш, що та може легко й непомітно загубитися в натовпі, як китаєць у Китаї. Загальновідоме сильне дієве знеболювальне — молодість — вже давно позаду, та й добре, адже при ній залишилася, не втратилась і енергійна хода на кожен день, і настроєвий тонус, і радість від того, що шанують і цінують її рідні не лише як трофейну сімейну одиницю.
Нещодавно її восьмирічна внучка поскаржилася, що довкола самі лише смайлики, а де ж справжні цікаві хлопчиська, і, розповідаючи це, додала, навіть трохи розгубившись. Можливо, там, де і справжні чоловіки — невидимки. Її думки швидко перескакують з однієї теми на іншу, давно до цього звикла, тому і не кваплю, і не уточнюю — знаю, що сама розвине тему або моментально відпустить. І правда, чую нове, майже лікнеп: у часи, коли кожен сам собі ЗМІ, а «Фейсбук» — стилізована презентація кожного свого кроку, перехресне колективне метушіння непомітно перетворило багатьох на домашніх вихованців для комп’ютера, ось де і тиражуються смайлики, зробила вона по-моєму вельми спрощений висновок. Але це був ще не кінець, вона продовжувала мене затягувати, уточнюючи, що непомітно випаровується або вже випарувалося просте і зрозуміле життя. Та й що це? Розумію, що це зовсім не питання, механічно спостерігаю, як вона зі своєї культової сумки, схожої на заплічний мішок, щоправда з грамотної сировини і витонченої форми, дістає свої садові яблука і протягує мені рум’яне. Так, мабуть, слухати буде цікавіше і можна мовчати.
«Для мене дуже важливо, — продовжувала співрозмовниця вже іншу думку, — яка сумка, портфель, взагалі предмет, що виконує цю функцію, у чоловіка в руках. Якщо бачу добре одягненого, але з пакетом, навіть нервово відвертаюся. Чоловікові не личать поліетиленові пакети. Одного дня потрапила під легку чарівливість одного серійного холостяка, щоправда, періодично він так само успішно ставав серійним сім’янином, так от, цей розумний і привабливий, окрім неоперабельного біса в ребрі, мав ще й смак. Якось він мені цитував, або думав так сам, ні все ж таки цитував, що у стильного чоловіка портфель має бути помірно втомленим і шляхетно немолодим, але доглянутим і стильним, як обличчя кінозірки після 50, що бачила кращі часи. Пам’ятаю, тоді навіть здивувалася — як мені це зрозуміло, навіть поглянула на нього іншими очима і було приємно, що він теж уловлює, що все, що в руках — зовсім не тара для компа, телефона, паперів. Ні, це фасад — не переобтяжений, не метушливий, такий, який створює настрій, як для пішої прогулянки, наприклад, коли можна розмовляти про що завгодно і не боятися вчинити дурницю. До того ж, упевнена, бути безглуздим не так вже й безглуздо, і можна навіть переконати себе, що світ належить тобі, а довкола не блукає хімічно чистий ентузіазм заповзятливих хижаків, і ніхто не втомлює вічною незадоволеністю, адже одержимі культом стогонів навіть непомітно для себе стають енергетичними вампірами».
Доївши яблуко, нарешті, приготувала і своє питання: а коли настрій блякне і обшарпується, коли в душі ніби порожнеча, до чого хочеш притулитися, де підживитися? «Найпростіше — активізую себе новою ідеєю і вже, якщо не через хвилину, то вельми швидко закипить ентузіазм і не треба буде випрошувати жодної паузи, фальшивити перед собою, а фальш, як відомо, має запах в’янучих квітів, не треба з прикрістю прокручувати все, що було вчора, адже напружувати задній розум вже марно — це, зрозуміло, треба було робити вчора».
Ну, а де приклад, наполягаю. Схоже, що собі розваги ти добуваєш сама, як дичина на полюванні.
«Нічого особливо нового — мої розваги — це нові майданчики для фантазій. Вчора ось знайшла в дачній шафі свою курточку двадцятирічної давності. Колись необережно поставила гарячу праску на підкладку і спалила брендову річ, на щастя, лише зсередини. Приміряла, і о диво! Проспавши кілька десятиліть у темному куточку дачної шафи, зберегла улюблений світло-сірий колір і не забула, як фантазійно пузирилася спинка від витончених складочок, і відчуваю — своїм знову свіжим фасоном вона сама собі підняла ціну. Швидко знайшовши шматочок крепдешину від непотрібної спідниці, викроїла нову підкладку в тон. Фантастика — миттєво невидимий свіжий вітер здув роки із забутої речі, ніби могутньо зазвучала тема основної страви, до того ж збагаченої увертюрною енергетикою її молодості. Ось переробила і пишаюся цим, а якщо комусь і хвалюся, то часто наштовхуюсь на подив і одну і ту ж пораду — мовчати про таке треба, а не базікати, це принижує, а всі звикли, що ти вічно стильна. Як тут пояснити, що мій кайф якраз у тому, аби створити смачний мікс і здивувати саму себе — адже це так нескладно і так цікаво — шукати свій стиль все життя. Мені все це допомагає нести своє коромисло, не розхлюпуючи саме життя. Точно знаю, що втомлений ресурс доволі злопам’ятний, створиш йому всі зручності, він і пропишеться назавжди і не помітиш, як забезпечить запорошене існування, викресливши соковитість, непередбачуваність, власний скромний і неспішний гедонізм.
І в якому ж сюжеті ти живеш сьогодні, зовсім не світська, не багата, дивна, для якої і біле полотно вже картина...
«Ніби ти не знаєш, — засміялася моя кашемірова подружка. — Просто завжди бачу свою роль у новій п’єсі, яку, до речі, і пишу сама. В кожного своя фабрика адреналіну і потрібно постійно наводити в ній лад, як і у своєму гардеробі».
Ми ще пострибали по нових сходинках Пейзажної алеї, побігли вниз, доїли свої осінні яблука і погодилися, що бабине літо зараз було б не зайвим, адже лише воно, гадаю, знає, коли мені, та й тобі, холодно.
— Давай по каві, — одночасно вирішили, — відзначимо по-своєму день людей осіннього віку.
Холодно.
