Заповіти Богдана Осадчука
Професор Богдан Осадчук був постаттю, важливою для цілого центральноєвропейського регіону. Коли минулого року Колегія Східної Європи вирішила провести під Вроцлавом школу пам’яті професора, то не випадково зробила її міжнародною: українсько-польсько-німецькою. Адже пан Богдан був українським інтелектуалом європейського рівня.
Народившись у Коломиї й вирісши в міжвоєнній Польщі, більшу частину свого життя він прожив у Берліні. Син українських переселенців, Богдан Осадчук ще перед Другою світовою починає працювати в українських організаціях Кракова та Холма. Саму ж війну проводить у «лігві звіра» ‒ стає студентом у Берліні; кілька разів бачить Гітлера й Гімлера. Після перемоги світу над нацизмом усі свої зусилля спрямовує на те, щоб не втрапити до рук іншому вбивці – комунізму. Рятує його клерк у бюрократичному віконці. Бо помилково сприймає слово «Галичина» за назву провінції в Іспанії, тож видає Богданові документи зі вписаною іншою національністю.
А потім – довгі роки життя в еміграції, журналістська й викладацька роботи. І самотність. Адже Богдана Осадчука можна вважати першим справжнім українським лібералом. Його союзником і Батьківщиною була правда, а не ідеології й землі. Критичний щодо нацизму й комунізму, він не міг також сприйняти український націоналізм (в обидвох – бандерівській і мельниківській – його іпостасях). Цілеспрямованість і професіоналізм за роки праці дали результат: Осадчук став одним із найавторитетніших коментаторів справ на Сході Європи, публікував свої статті в ключових опінієтворчих газетах Швейцарії, Німеччини й Австрії. Окремо варто згадати його багатолітню співпрацю з Єжи Ґєдройцем та колом «Культури» ‒ саме в тих середовищах випрацьовувалася візія майбутнього Польщі та України, відверто обговорювалися складні сторінки історії, створювалися нові точки дотику. Невдовзі Богдан Осадчук стає регулярним учасником німецької телепрограми, в якій обговорюють геополітику – таким чином, зрештою, стаючи ключовим експертом зі справ Совєтського Союзу, комунізму, України, країн Варшавського договору тощо. Український космополіт Осадчук у ті роки дружить із Ґюнтером Ґрасом, Вітольдом Ґомбровічем, Мареком Гласко, Віллі Брандтом та іншими інтелектуалами й політиками західного світу.
Скласти собі панорамне уявлення про постать Богдана Осадчука можна з книжки Базиля Керського та Анджея Ковальчика «Розмови з Богданом Осадчуком». Хоча це розлоге інтерв’ю про життя робилося понад десять років тому, воно зовсім не втратило актуальності, а деякі зауваги професора підкреслюють його інтелектуальне візіонерство та аналітичні здібності. Наприклад, Осадчук кілька разів наголошує, що йому не подобається централістичний державний устрій України, що нашій державі значно логічніше більше прав надати регіонам, укрупнивши адміністративний поділ до історико-етнографічний земель. Науковець передбачає, що з роками українці все більше задивлятимуться в бік Європи, а це дратуватиме Росію, тож конфлікт неминучий. А щоб змогти протистояти ворожому російському шовінізму, Осадчук радить будувати пояс безпеки між Балтійським і Чорним морями, залучаючи до нього Литву (і всю Прибалтику), Білорусь, Польщу, Україну й Молдову.
Заповіти українського космополіта Богдана Осадчука залишилися актуальними і свіжими. Цей європеєць, берлінець, який свого часу – о іроніє історії! – отримав звання почесного професора Донецького університету, немов натякає читачам: Україна вже існуватиме, незважаючи ні на що, це вже факт; нашою ж справою є мудро й по-європейськи її облаштувати. Кілька мудрих порад щодо цього – у «Розмовах з Богданом Осадчуком».
