Жінка-лідер очима успішних молодих українських науковиць
Проблема жіночого лідерства в сучасному українському соціумі має вже деяку «історію»: від теоретичного освоєння напрацювань західного феміністичного дискурсу та спроб застосування його щодо українських реалій – і до практичних кроків українського жіноцтва у цьому напрямку. За роки української незалежності жіночий досвід лідерства осмислювався як і застосовувався найчастіше в політиці. А між тим досвід успішного кар’єрного зростання жіноцтва на теренах вищої школи мав би посісти важливе місце у гендерній аналітиці сучасної України, а не залишатись у вигляді спорадичних студій окремих зацікавлених дослідниць/ків, з цілої низки причин.
По-перше, в Україні доби новітньої незалежності відбулася активна «фемінізація» вищої освіти. Це стало помітно не дише по студентських аудиторіях, але і по складу викладачок/ів та співробітниць/ків кафедр фактично усіх вузів країни. По-друге, ця тенденція, вочевидь, буде зберігатись, бо освіта й наука в країні активно відсовуються на маргінеси суспільного життя, втрачаючи свою привабливість через втрату як престижності, так і фінансової забезпеченості. А у таких випадках чоловіча частина соціуму «відтягується» у більш престижні (бізнес, політика, військо, аж до криміналу включно) й більш фінансово забезпечені сфери (особливо це стосується, на жаль, гуманітаристики, - «на жаль», бо без гуманітарної ґрунтовної освіти людина не здатна адекватно розуміти світ, у якому живе!). По-третє, у європейському просторі, до якого українці значною мірою належать ментально, фінансова самостійність жінки, а часто і її персональний кар’єрний успіх фактично перетворюються сьогодні на «життєвий бренд». І хоча сучасні українки відстають у прагненні самореалізації за вказаним сценарієм, принаймні значна частина наших урбанізованих співгромадянок, як і креативних особистостей загалом, прагне зреалізувати саме сценарій успішної самодостатньої жінки. У цьому плані українське жіноцтво відповідає загальноєвропейським тенденціям, не кажучи вже про жіноцтво США.
Усі вище названі тенденції добре усвідомлюються молодими науковицями (магістратками та аспірантками) одного з найпрестижніших вузів України – Київського національного університету імені Тараса Шевченка, як то було з’ясовано у приватних бесідах «на задану тему», проведених авторкою статті у реальному часі. Загалом така тенденція може оцінюватись позитивно. Вона свідчить, зокрема, про подолання міфів початку 2000-х, коли студентки та аспірантки престижних факультетів уявляли своє успішне майбутнє в якості майже виключно добре забезпеченої домогосподарки-дружини олігарха чи успішного політика, добре освіченої мами-гувернантки для своїх дітей при неодмінно успішному й багатому таточкові-чоловікові.
Тоді на запитання про майбутню кар’єру науковиці чи викладачки більшість із дівчат, орієнтованих на українських олігархів чи членів сімей перших українських олігархів відповідали, що «то не для них», фактично відтворюючи традиційні стереотипи жіночої долі та призначення, щоправда з «бізнес-корективами». Зрештою, цікавим моментом у цій ситуації було те, що на особистісному рівні відтворювались класичні стосунки колонізатора й колонізованого, а становище жінки в такій бінарній опозиції, як точно свого часу зауважила Оксана Забужко, завжди є чи не найяскравішою ілюстрацією до цих стосунків. Подібні стосунки, що толеруються частиною в тому числі і жіноцтва з вищою освітою, попри деякі зміни, внесені часом, вкладаються зрештою у наступну формулу: «…ну навіщо тобі освіта, навіщо тобі трудити голівку над речами, в яких ні чорта не тямиш, навіщо пхатися туди, де все’дно нічого не втнеш, я ж люблю тебе саме такою, як ти є, безвільною й безпорадною, м’якою й поступливою, може, трохи затурканою, але завжди веселенькою, завжди з розпростертими мені навстріч обіймами, готовою поступитися всім задля моєї вигоди – ліпший шматок за обідом, затуляння мене від небезпеки власним пухким і теплим тілом, твоя головна окраса, дорогенька, - це жертовність, запам’ятай собі, а щоб ти цього не забувала, то давай-но я ліпше замкну тебе на ключика, щоб ніяких контактів із собі подібними, слухайся тільки мене, і ніяких виходів із дому, окрім як зі мною попід руці, і – дай-но я перевірю, що ти тут читаєш…» [Забужко О. Хроніки від Фортінбраса. Вибрана есеїстка 90-х. - К.: Факт, 1999. - 340 с. - с. 296].
Реальне життя внесло свої досить жорсткі корективи у мріяння освічених українських панянок кінця 90-х - початку 2000-х. Сьогодні від молодих науковиць отримуємо принципово інший меседж – бути самодостатньою, фінансово незалежною, успішною і лише потім – бути заміжньою. Щоправда, є деякі тривожні сигнали. Так, при кількарічному тестуванні молодих науковиць щодо ієрархії життєвих цінностей, кохання опинялось на 6-7 місцях у рейтингові, що не може не турбувати. При персональних обговореннях цього феномену виявлялось, що успішність, кар’єра, гроші займали перші місця не випадково. Ці молоді жінки вважали, що «будуть гроші і суспільний престиж, то легко можна буде обрати собі чоловіка, якого забажаєш» (наводиться фактично дослівне пояснення однієї з опитаних аспіранток).
Тобто, як легко помітити, молоді жінки «програють» для себе чоловічі життєві сценарії, не вбачаючи у такому підході внутрішніх загроз, які існують, адже успішна жінка й успішний чоловік все одно по-різному будуть сприйматися при обранні партнера для спільного життя. При цьому характерно, що успішні молоді жінки, які не цуратимуться лідерства у суспільному просторі, прагнуть поруч себе бачити партнером теж успішного, самодостатнього, фінансово забезпеченого, самостійного чоловіка, в той час, коли успішні чоловіки-лідери, як правило, мають протилежні уподобання й вимоги до своєї «другої половини». У них домінує принцип: «Навіщо мені розумна, я сам розумний!» Отже формула подружнього життя така: «він – розумний, багатий, успішний; вона – красива, домовита, жертовна».
Цікавим і досить несподіваним є і той факт, що в тестуваннях чоловічої частини аудиторій кохання/любов вийшли на друге місце, поступившись (і це теж вражає!) здатності до взаєморозуміння та дружби.
Як би там не було, процеси, які йдуть зараз у вищій школі України і стосуються особистісної реалізації та самопочуття молодих успішних науковець/ців, є дуже цікавими й заслуговують на особливу увагу з боку не лише феміністичної та гендерної наукової аналітики. Це ті зміни, які стосуються нашого спільного майбутнього, і через це варті серйозної уваги.
