Зона для куріння
Мудра подруга ділиться досвідом: «Маю свої фільтри щодо чоловіків. Окрім самих очевидних – расистські або сексистські жарти, – ще й репліки типу “Ти забагато куриш”. Відразу прощавай-наша-зустріч-була-помилкою. Бо він уже бачить, що в мені можна змінити і у який спосіб це зробити». Інший мій друг у відповідь на такі саме ремарки жартує (почасти): «Жінки йдуть, роботи стають нецікавими, переконання міняються – і тільки погані звички з тобою назавжди. Так твориться ідентичність». Я співчутливо киваю подрузі, я в чергове сміюсь з дотепу приятеля – і ми виходимо на вулицю з кнайпи, щоб закурити свою сигарету подалі від тих, кому морально і фізично загрожують наші шкідливі забаганки. Ми – коло втаємничених: ми в курсі, що нас визначають наші недоліки і несвободи.
Залежність. Приберемо кофеїн із кави – на радість кавоманам. Вилучимо алкоголь із пива – утіха пивним п’яницям. Замінимо какао-боби керобом – шоколадові маніяки підміну не помітять. Напхаємо у цигарки чебрецю – інгаляція легенів замість повільної смерті від раку. Зробимо поліамурність новою урбаністичною філософією – сексоголікам не треба більше шарпатися душею. Ага, суцільні знежирені вершки.
Чому ми так відчайдушно боремося з залежностями і саме у такий спосіб? Вилучаючи з того, що складає наші шкідливі звички, тільки один, найнебезпечніший в нашій уяві, елемент? Кофеїн, жир, тютюн, «голий» секс відлякують грубою матеріальністю нашої насолоди. Між ними і нами, отже, треба вимурувати гігантську стіну «-free-». Бо насолоджуватися – кінець-кінцем і є найшкідливішою з наших поганих звичок.
Вільні від. Справедливість як вона є: оскільки не можна всіх задовольнити однаково, то можна встановити всезагальну заборону до насолод(и).
У «Матриці» (пам’ятаєте?) агент Сміт згадує, що в попередній версії штучного всесвіту – де все було ідеально-прекрасно – люди жити не могли; вони потребували страждань і руйнації. І це було вибухове послання Вачовські, сильніше за думку про глобальну проективність/ілюзорність буття… Так само, як один міркує про ефект метелика: метелик, мовляв, пересмикне крилами і на іншому кінці світу народиться торнадо. Ну, чому торнадо?! А не урожайний дощ, на котрий всі чекають під час посухи, наприклад? Чому, гм. От правильно, чому – бо шанс, що станеться щось хороше – мізерний і нікого у детермінованості подій не переконає.
Хороше то є завжди винятком. Погане – то завжди система. Прагнення гедоніста до насолоди, говорять ті, скероване виключно на саморуйнацію. Насправді само-? Обираючи, як саме себе вбивати – нікотином чи холестерином, – я руйную своє тіло за власним вибором чи зазіхаю на ваші уявлення про гідну смерть?.. Хіба що, скажете ви, руйнація реальна, на відміну від уявлень.
Наприкінці 80-х -- на початку 90-х масово заговорили про наркоманію. Були на те і історичні причини: повертися «афганці», привозили з собою і знання про «нові речовини»; паралельно гласність зняла табу з кількох тем, зокрема, і з наркотичної залежності. Але у який спосіб ті розмови відбувалися? Кіно, музика, міські жахалки, пізніше – вірші, ще пізніше – проза. Масові заходи для школярів: від чорнушного перестроїчного кіна з подальшим обговоренням до нудотних лекцій головного нарколога обласної лікарні. Передовиці з якогось «Комсомольського знамені»: «Як виявити, що ваша дитина вживає наркотики?». Соціальна паніка як вона є. За котрою чітко проступали механізми психологічного заміщення. Нестабільні часи лякають, жах потребує бути втіленим. Ароматний димок від не-тютюнової цигарки – непоганий варіант такої от матеріалізованої загрози. Як і зміст солі у чіпсах і жиру у гамбургерах. На кожний тривожний час – кожний (у)явний ворог.
Відоме оповідання Чехова, в якому монахам розповідають про гріхи і спокуси великого міста, а на ранок жодного з них в монастирі не залишається. Подалися особисто перевіряти… А ще мені згадалося, як у пізньому Середньовіччі європейські інтелектуали масово вчили арабську мову, щоб краще знати ворога. А по ходу, до речі, прочитали нарешті Платона.
Коли про якусь із залежностей починають масово говорити на всіх рівнях культурного, зокрема, виробництва і споживання, наступним кроком будуть зміни у етичних стандартах споживання цієї раптом оприявленої речовини. Ну, або стрімка легітимація її альтернативи... Рекламу чула: «Мінздрав попереджає: соняшникове насіння викликає залежність». Хороша, здається, реклама.
Є в мене приятель. Рафінований інтелектуал, ерудит, соціально успішний володар думок. Знає всі київські локації з дорожезними трунками і вишуканою кухнею – я тільки з ним туди ходжу, бо мою фінансово нестабільну пику фейсконтроль інакше не пропускає. А от коли йому зовсім присмерково стає, він купує дволітрову пляшку Коли і великий «пакаван сємок», щоб нишком те у своїй стерильній квартирі ум’яти. Це його страшна таємниця…
Так воно і стається. Ти вільний – вибирай залежність за бажанням – бажай те, що мусиш хотіти – і відчувай момент цієї залежності як свою набуту свободу, котрої в залежності апріорі немає. Отаке воно, коло.
