Зустріти світанок у Балчику
Останні кілька кілометрів дорога плутається між вапняковими скелями й порослими фруктовими деревами пагорбами, серпантини шляху в’ються за якихось триста від метрів від моря, якого наразі не видно. Як і міста, яке вигулькує несподівано – білі стіни й дахи з червоної черепиці, каскад забудови, що піднімається з моря до найвищого пагорба, два промені мінаретів і церковний хрест у долині – ось і він, болгарський Балчик.
Якщо хочеться моря й вітру, то їхати на узбережжя треба в «не-сезон», бо в спекотну пору руку природу, архітектуру й небо розгледіти навряд чи вдасться – заважатимуть натовпи розпашілих тіл, базарний галас і безглузда метушня. Всупереч розповсюдженій думці, море й узбережні курорти найкращі не з травня до вересня, а з жовтня до квітня. І в цьому проміжку саме дві його екстреми – квітень і жовтень – варті особливої уваги, бо до спокою й умиротвореності додаються ще й особливі барви рослинності, ніжність повітря, пустка і тиша. Туристичні ятки зачинені, ледачі собацюри дрімають на осонні, вітер жене тротуаром обгортку від цукерки, а з вікна кав’ярні вслід тобі довжиться погляд висушеного солоним вітром і роками рибалки. Нетутешніх вас тут лише двоє, і ціле місто з вигнутою лінією пірса, ботанічним садом, панорамними ресторанами й затишним палациком сьогодні належить вам.
Балчик і навколишній регіон мають загалом типову для Балканського півострова історію – простір між Сходом і Заходом, між ворожими імперіями, християнством й ісламом, він неодноразово переходив із рук у руки, окупації змінювалися визволеннями, які місцеві мешканці частенько плутали. Втім, розташування в конфліктній зоні має й свої переваги – це місце зустрічі культур, мов, вірувань, кулінарних преференцій і традицій. Додаймо до цього ще й genius loci – місто збудоване в долині поміж скелястими пагорбами, що мальовничо спускаються до узбережжя Чорного моря, ‒ і зрозуміємо, чому румунська королева Марія у 30-х роках минулого століття (тоді Балчик перебував у складі Румунії) вибрала цю місцину для своєї резиденції. Пагорби захищають місто від вітрів, а берег тоне в сонячному промінні й південному розмаїтті флори. Палац, який розпорядилася збудувати королева, названий влучно – «Тихе гніздо». Ботанічний сад над ним, водоспади й неозорий обрій робляться це місце справді райською місциною.
Уночі чутно лише дихання й квиління поодиноких чайок; спокою стільки, що хочеться або не засинати, або не прокидатися; щастя. З того всього вирішуємо зустріти світанок, додати дню незабутності. Того дня сонце вперше має лизнути морську гладінь о 6:41, тож уже о пів на сьому загортаємося в ковдри перед широчезними вікнами. Сидимо аж до сьомої, але сонця так і немає. Виявляється, ми сіли не перед тим вікном. Що ж, іноді добре почати день із чогось кумедного. Посміятися з себе і знову влягтися спати. Усміхненими.
