Зв’язок
Мабуть, у кожного був свій роман із Санкт-Петербургом.
У моїй історії відбуваються дивні речі: здається, з кожним приїздом Петербург меншає й меншає, наче стулюється від погляду мандрівника.
В юності своє відчуття часу й, головне, простору. 30, навіть 20 років тому місто засліплювало; воно здавалося однією неозорою, від обрію до обрію Дворцовою площею, прорізаною каналами в різних напрямках.
Але чим більше розширювалася моя особиста географія подорожей, тим меншим ставав Петербург.
Виявилося, втім, що достатньо за кілька днів до поїздки туди побувати трохи південніше, в Москві, — й одразу пригадуєш, за що любиш Пітер, цього химерного худорлявого діда в пістрявій кам’яній шинелі. От за те, чого нема там, на південному сході, й любиш.
За ексцентричність любиш, за невмирущий дух Гоголя — вулиці імені якого в місті немає. За те, що можна вийти із задушливого фестивалю «православної музики», де на всі лади прославляють Івана Грозного і проклинають Україну, і потрапити в Ермітаж на виставку сучасного мистецтва, де цілий зал зайнятий розкішними фотографіями з Майдану.
Або за те, що об 11-й вечора прямо на Дворцовій, під патетичною Олександрівською колоною, голосистий хлопець співає «Группу крови» Цоя під гітару, а довкола сидять і лежать просто на площі звичайні петербуржці, молоді й старі, з велосипедами і без. І світить сонце, бо біла ніч.
Чи за те, що неподалік по каналах плавають кораблі з назвами «Касатик», «Ижора», «Пиета», «Пурга», «Шустрый», «Боливар», а поряд з готелем «Москва» (а який ще готель це мав би бути?!) висять два транспаранти на відстані буквально сотні метрів один від одного: «Взятка лишает тебя свободы» та «Свободу можно купить».
За те, що тут навіть глупої ночі на вулицях повнісінько городян і міських божевільних, а особливо — за те, що різниця між першими та другими зникомо мала.
Пітер стає меншим, але водночас глибшим. І дихається в ньому майже так само вільно, як 20 або 30 років тому.
І я його люблю, перегрітого на сонці, перемороженого зимою, безумного, раціонального, закам’янілого, зарозумілого, затишного, колишню столицю імперії, нинішню столицю Ленінградської області, ймовірну столицю незалежної Інгерманландії.
Та й як його не любити.
Дмитро ДЕСЯТЕРИК, «День», Санкт-Петербург — Київ
