Невловимий акціоніст
Інформаційним приводом для тексту про цю людину є взагалі будь-який інформаційний привід. Війна Ізраїлю з терористами із ХАМАС. Суперечки у Координаційній раді опозиції, чи виносити на мітинги вимогу відставки Путіна або не вимагати неможливого. Закриття сайту colta.ru і передачі «Своя гра» на НТВ. Можливий або не або неможливий у грудні кінець світу. Відставка Роберто Ді Маттео, який усього півроку тому реалізував мрію Романа Абрамовича про виграш футбольної Ліги чемпіонів, з поста головного тренера «Челсі».
Але будемо по-журналістськи суворими до вибору приводу: 290 років тому народилася дуже важлива людина для української, російської та всієї світової культури. Філософ-містик, справжній європейський дервіш Григорій Сковорода.
Один із тих небагатьох, які коли-небудь жили на цій планеті, хто прожив свій земний вік як буквальна відповідь на питання про сенс життя.
Хоча істинно планетарну значущість його життя надала його смерть. Апокриф говорить: 8 листопада 1794 року (за старим стилем) Сковорода гостював у одного свого учня в селі Пан-Іванівка Харківської губернії. Під вечір несподівано взяв заступ і почав рити вузьку яму – власну могилу. «Пора, друже, закінчити мандрівку, – мовив він. – Прошу тебе, хай тут буде мій останній притулок. І тут напишіть, що світ ловив мене, але не впіймав». Наступного дня його знайшли в кімнаті мертвим. Руки були акуратно складені на грудях хрестом. Голова лежала на свитках його власних творів, жодна буква яких не була опублікована за життя. Слідів насильства на тілі не спостерігалося. Людина захотіла померти – і померла, просто зупинивши серце. Це не було самогубство. Це був дивовижний акт персонального контролю за смертю людини, яка дивним чином контролювала усе своє власне життя.
Його життя ніби навчальний посібник для нашої країни, яка захлинається у болотному баговинні авторитаризму й стагнації, для все більш розгубленого перед наростаючим розривом між технологічними кунштюками і моральною беззахисністю людства.
Він показав, як можна бути глибоко віруючим, але не мракобісом. Богобоязливим вільнодумцем. У його майже сократичних діалогах багато банальностей, але раптом читаєш, наприклад, таке: «Ти не можеш знайти жодного друга, не відшукавши разом з ним і двох-трьох ворогів».
Людина, народжена в селі під назвою Чорнухи, мабуть, фізіологічно не здатна мати занадто світлий, рожево-сопливий погляд на світ. Але він усе життя шукав ці світлі вищі підстави буття. А тому міг з повним правом запитувати: «Хіба може говорити про біле той, кому невідомо, що таке чорне?». Але все ж таки головним подвигом Сковороди стали не його власна філософська спадщина, не його аскетизм і порядність, а саме ці унікальні стосунки із світом та світобудовою. Як на дуелі – чесно, один на один.
Заради того, щоб подорожувати і отримати європейські знання, прикинувся божевільним, не побоявшись бути виключеним з бурси. Три роки подорожував по Європі у свиті генерала Вишневського, вивчив старогрецьку, давньоєврейську, латинь. Став, можливо, першою в усій Російській імперії людиною, яка добре знала древню і новоєвропейську філософію. Декілька разів виганяли з учительської роботи за власні методи викладання – спочатку в Переяславській семінарії, а потім у Харківському колегіумі. Був, як би ми сьогодні сказали, репетитором, домашнім учителем. Останні два десятки років життя провів у постійних мандрах по Україні, ночував у звичайних селянських хатах, відмовляючись від дуже втішних пропозицій аж до прохання імператриці Катерини II оселитися при дворі.
Головним предметом, якому Сковорода навчав людей, було саме життя. Головним навчальним посібником був він сам. Ми всі, ну або майже всі, так чи інакше хочемо бути спійманими світом. Ми прагнемо вціліти, вписатися, отримати зовнішнє визнання або хоча б можливість більш-менш забезпеченого існування, знайшовши своє місце під сонцем. Світ і сам норовить силою затягти нас у свої тенета, затиснути в лещатах політичних, соціальних, особистих обставин. Закоханості і ненависті. Хвороб і необхідності заробляти на прожиток.
Сковорода, якого як тільки не обзивали – і «російським Спінозою» – оскільки був пантеїстом, і «російським Сократом» – тому що писав свої філософські твори у формі діалогів, – виявився акціоністом і візіонером. Основним його філософським висловом став спосіб, яким він прожив своє єдине життя.
Він змінив звичайну парадигму існування – вписатися в світ, щоб уціліти. Він вирішив (і втілив це своє переконання), що уціліти як особистості можливо, тільки якщо не вписуватися в світ. Не ловитися на хитрощі, не купуватися на обіцянки, не прогинатися під тиском долі.
Ви запитаєте, до чого тут війна Ізраїлю з ХАМАС, а також усі інші елементи горезвісної поточної картини світу? При тому що всі ці так звані історичні події, незалежно від їхнього калібру, є всього лише фоном, на якому течуть, необоротно йдучи в пісок часів, наші власні життя. Зупиніться на хвилину, запитайте у себе: «Где я»? Не в географічному – у метафізичному сенсі. «Где, где? На сковороде». На розпеченій сковороді буття, куди кожного з нас кинули самим фактом народження без нашої згоди, і де ми перевертаємося, намагаємося влаштуватися зручніше, підрум'янити боки, не згоріти передчасно. З цих наших спроб, з руху мільйонів воль і створюється тканина світової історії, до якої ми безнадійно намагаємося доторкнутися руками.
Ми всі, кожен із нас веде персональний, свідомо програшний поєдинок зі смертю. Григорій Сковорода не побоявся визнати це. І, здається, зіграв унічию.
22 листопада, 2012
gazeta.ru
