У Львівському театрі імені Марії Заньковецької представили прем'єру – «Украдене щастя»
Режисер-постановник соціально-психологічної драми Івана Франка – художній керівник театру Федір Стригун, який присвятив нову виставу 160-літтю від дня народження її автора. Варто також додати, що «Украдене щастя» – перша прем’єрна постановка заньківчан цього театрального сезону.
Нагадаємо, що в основу п’єси покладена народна пісня «Про шандаря» (жандарма), яку записала 1878 року приятелька Івана Яковича Франка – Михайлина Рошкевич. Вперше постановку п'єси на сцені театру товариства «Руська бесіда» 15 листопада 1893 року здійснив актор, режисер і драматург Кость Підвисоцький і сам виступив у ролі Миколи Задорожного. До кінця 1893 року «Украдене щастя», окрім Львова, було поставлено ще у 12-х містах Галичини, де п’єса мала успіх, за висловом Франка, «завжди і скрізь там, де її добре грали». 1904 року за режисурою Івана Карпенка-Карого драму було вперше поставлено у Києві в театрів «Бергоньє». Ролі виконували: Микола – Карпенко-Карий, Анна – Любов Ліницька, Михайло – Микола Садовський.
Анна – Анна Матійченко, Микола – Юрій Чеков
Щодо, власне, львівського театру ім. Марії Заньковецької, то до «Украденого щастя» на цій сцені зверталися неодноразово – 1922-го, 1940-го, 1949-го та 1976-го. Режисерами-постановниками були один із засновників Театру Заньковецької Олександр Корольчук, також – Борис Романицький та Сергій Данченко. До постановки 1976 року легендарний Данченко залучив зірковий склад, і це були Таїсія Литвиненко (Анна), Федір Стригун (Гурман) та Богдан Ступка (Задорожний).
З прем’єрою «Украденого щастя»-2016 заньківчан, поза сумнівом, можна привітати. Чудова гра акторів, чудові декорації (Богдан Покровецький та Михайло Михащук), чудові костюми (Орест Гелитович), як завжди, чудові вокальні і хореографічні здібності акторів, добре музичне оформлення та пісня у виконанні сестер Тельнюк, доволі несподіваний і дуже ефектний фінал (про який не розповідатиму, бо його треба побачити й відчути!) – все це сприяло створенню відповідної атмосфери у переповненій глядацькій залі й не оплескам – оваціям по закінченні вистави.
Надзвичайно приємне враження справили й дві невеличкі фотовиставки у фойє – в експозиціях представлені світлини з вистав 1922, 1939 – 1940 та 1976 років.
Фрагмент вистави «Украдене щастя»: Анна – Альбіна Сотникова, Михайло – Олександр Норчук, Микола – Ярослав Кіргач
Також дуже приємно було бачити працівниць театру, котрі спеціально до прем’єри вбрали вишиванки та дуже гарні коралі чи хустки.
Надзвичайно потішило й те, що на виставу прийшло чимало дітей шкільного віку, і я можу особисто від себе зазначити, що вперше за багато років побачила на вечірній виставі таке число школярів, котрі прийшли на спектакль не з батьками, а з учителями – чи не цілими класами!
Сьогодні другий прем’єрний показ «Украденого щастя», котрий, сподіваюся, як і учора, знайде відповідний, схвальний, відгук у глядачів, бо питання «Хто у кого вкрав щастя?» завжди актуальне!
Єдина заувага: тривалість вистави – 3 години. Можливо, коли пройдуть прем’єрні покази, режисери зважаться бодай трошки спектакль вкоротити. Це, на мою думку, потрібно передовсім зробити для глядачів-школярів, котрих, вочевидь, на виставах не бракуватиме. Також – з урахуванням того, що після 21.00 львів'янам, котрі живуть поза межами центру, на околицях, доволі проблематично дістатися додому через відсутність у такій порі громадського транспорту. На жаль…
Тетяна КОЗИРЄВА, Львів
Фото Тараса ВАЛЬКА
