«У СРСР сформувалося хибне ставлення до вина»

Як відомо, від часів заснування виноробства в різних країнах світу люди дійшли висновку, що вино — живий організм, він містить антиоксиданти і корисні речовини, а розумне його споживання сприяє міцному здоров’ю та довголіттю. Проте в різні часи до вина ставилися по-різному. Якщо, скажімо, у країнах Середземномор’я вино навіть міфологізували (згадаймо бога Діонісія), надавали йому значення філософічного, вплітали його у мистецтво та вважали напоєм богів, то на колишньому радянському просторі протягом останнього століття сформувалося, так би мовити, збочене ставлення до цього напою. Вино — не філософія, а просто рідина, що містить алкоголь. Ігор Померанцев, відомий винний критик і дегустатор, який виріс в Ужгороді, а нині живе та працює переважно в Європі, присвятив цьому напою цілу книгу під назвою «Червоне сухе». Публіцист вважає, що не вино п’янить, а люди п’яніють: «Вино — одне з найвищих досягнень людської цивілізації. Воно дає особливе розуміння життя, збагачує чуттєвий світ, передбачає повільне проживання власної насолоди, облагороджує почуття». За його словами, українці змогли б значно збагатити свою культуру, якби навчилися правильно споживати вино. Треба визнати, що тут ми не надто прогресуємо...

Французи кажуть: щоб зробити добре вино, потрібна добра земля, добра лоза і добрі люди, що його виготовляють. Усі ці «складові», які так необхідні для виноробства, є і в Україні. Відомо, що найбільш сприятливі для виноградарства регіони — це Крим, Закарпаття та Прикарпаття. У кожному із них сформувався своєрідний підхід до виготовлення вина, кожен використовує індивідуальні рецепти й технології у переробці фруктів.

У Прикарпатті виноградна лоза з’явилася ще під час перших монголо-татарських набігів і перших подорожей чумаків на південь країни. З того часу тут почали займатися виноробством. На півдні країни, який нині славиться своєю винною різноманітністю, на той час панувало мусульманство, яке обмежувало вживання алкоголю. Тому місцеві жителі лише сушили виноград.

Щодо Прикарпатського краю, то він цікавий тим, що виноградна лоза прижилася тут й окультурилася виключно завдяки старанням і працьовитості мешканців, адже, порівняно із Кримом і Закарпаттям, кліматичні умови та ѓрунти у цих місцевостях не придатні для виноградарства.

Загалом у Прикарпатті вирощують понад 35 сортів винограду. Найактивніші любителі цієї справи у лютому минулого року заснували власний клуб, метою якого стало вдосконалення виноградарства на Прикарпатті, обмін досвідом у вирощуванні лози, виготовленні вин та соків. Його засновники видають різноманітну літературу, яка слугує своєрідними довідниками у сфері виноградарства та виноробства, дають консультації щодо вирощування цієї культури, проводять різноманітні конференції, дегустації готових продуктів, а найближчого року планують започаткувати «Школу виноградарства та виноробства».

«У 1980-х роках, коли я приїхав до Івано-Франківська, майже всі багатоповерхівки міста були обплетені виноградом, — розповідає один із ініціаторів створення клубу «Виноградарі Прикарпаття» Михайло ЛУЧИН. — А зараз кожен господар має великі плантації цієї культури».

Михайло Юрійович — один із найдосвідченіших членів клубу, який неодноразово посідав перші місця під час дегустаційних з’їздів у Західній Україні, вирощує давній сорт винограду — кадарку. На собі перевірив, що 200 — 300 г вина під час їжі — додають сили та енергії на весь день: «Вино розріджує кров, насичує її червоними кров’яними тільцями. Людина, яка вживає вино, дивиться на світ оптимістично, добрими очима, а той, хто вживає пшеничний алкоголь, не має отієї веселої енергії, а лише проблеми зі здоров’ям. Звісно, споживання вина в Україні не вийшло на такий рівень, як у Франції та Італії. Не дивно, що саме у цих країнах люди майже не знають, що таке серцево-судинні захворювання, адже тут навчилися використовувати цей напій з максимальною користю. Радянська система сформувала трохи неправильне ставлення до вина. У ті роки його почали сприймати як звичайний алкогольний напій. Проте вміст алкоголю в ньому зовсім не свідчить про шкідливість, а навіть навпаки. Тому сьогодні залишаються актуальними розмови про культуру споживання вина, його користь і правильність виготовлення». Цікаво, що клуб «Виноградарі Прикарпаття» розробляє не лише технології виноградарства та виноробства. Значну увагу тут приділяють культу цього напою як в європейській, так і в українській культурах, правильності його споживання, розумінню значення та призначення вина. Експерт із технічного забезпечення клубу Василь ЗВАРИЧ переконаний, що задля того, аби отримати максимальну насолоду та користь від споживання вина, потрібно дотримуватися простих правил: «Одним із найважливіших завдань клубу «Виноградарі Прикарпаття» є формування культури споживання вина, до якої можна зарахувати наступні показники: «що?», «де?», «з чим?», «з ким?» «з чого?», «як?» тощо, але найважливішим показником є «скільки?». Усьому треба знати міру, й розуміти, що від користі до шкоди — один крок».

Михайло Лучин готує вино за давнім рецептом, який передають у їхній родині з покоління в покоління: «Більшість людей роблять вино із потовченого винограду, я ж виготовляю його із чистого соку, який має перебродити впродовж трьох днів. На 10 літрів соку додаю 2 кг цукру. Такий варіант є найоптимальнішим саме для кадарки. У нас немає достатньої кількості сонячних днів, і тому виноград не встигає набратися власного солоду. Тому цукор — дуже важлива складова у рецептах вина, без нього воно скисне. Цей момент є найважливішим у приготуванні. Справа в тому, що важко не схибити із пропорціями цукру й соку. Часто вино виходить загострим або засолодким. Отже, готова рідина має відстоятися близько 1, 5 місяця, треба дати їй «заграти», а вже потім поставити під так званий «водяний замок» (спеціальний трубчастий механізм для виділення вина із загальної консистенції соку і цукру. — Ред.) у прохолодному місці. У мене є вино, виготовлене за таким рецептом ще у 1975 році, яке дісталося мені від батьків».

Загалом варто пам’ятати, що кожний виноград має індивідуальні властивості, тому потребує власного особливого рецепта приготування. Проте спостережливість впродовж декількох років може допомогти визначити найправильніші пропорції та витримку та приготувати якісний смачний продукт.