«У такій державі... доведеться сидіти»

Сергій Костаков — один з учасників Податкового майдану восени минулого року. І один з тих, проти кого сьогодні ведуться судові справи. Іще шість людей звинувачують у пошкодженні плитки покриття й металевої огорожі майдану Незалежності столиці та перекритті учасниками акції протесту проїжджої частини вулиць Хрещатик та Інститутська. За словами Сергія, якого затримали 1 грудня 2010 року, йому інкримінують пошкодження автомобіля «skoda octavia». Матеріальний збиток оцінюється в 26 тис. грн. Докази провини грунтуються на показаннях восьми міліціонерів-свідків і відеозапису. 11 липня Печерський районний суд Києва після попередніх відмов ухвалив рішення про зміну Сергію Костакову запобіжного заходу з утримання під вартою на підписку про невиїзд.

У зв’язку з цими фактами владу вже неодноразово критикували. Причому як в Україні, так і за кордоном. Але вона, незважаючи на втрати позицій щодо рівня свобод у рейтингах різних міжнародних організацій, непохитна. Представники влади як і раніше «сурмлять» про проведення реформ, модернізацію економіки, відсутність політичних переслідувань... І ніяк не погодяться з тим, що не можна «міркувати про високі матерії» і одночасно судити людей за те, що вони скористалися своїм законним правом на протест.

Про причини утримання в СІЗО, ставлення й умови в слідчому ізоляторі, особливості судового процесу, мотивації участі в протестах і перспективи цієї справи розмовляємо з учасником Податкового майдану, а тепер підсудним Сергієм КОСТАКОВИМ.

— Сергію, в СІЗО вас протримали сім місяців. Чому?

— У перший же день, коли мене затримали, я перебував у ТВМ-4 (теріторіальне відділення міліції. — Авт.), це колишній Старокиївський РВВС, — до мене прийшов начальник Шевченківського РВВС. Він мені приніс список людей і сказав: «Пиши зізнання, що люди з цього списку тебе фінансували й що особисто ти організував перекриття вулиці. Якщо напишеш, підеш на підписку про невиїзд, якщо не підпишеш — поїдеш до в’язниці». Я, звісно, відмовився та поїхав до в’язниці. Ось причина мого утримання в СІЗО. Звісно, я перекриття вулиці не організовував і людей цих не знав.

Згідно з Кримінально-процесуальним кодексом, суд має право закрити людину в СІЗО, якщо санкція статті передбачає позбавлення волі на термін понад три роки. Якщо до трьох років, суд не має права закривати людину в СІЗО. Мені висунули статтю «хуліганство» (була побита машина — дах, «крила», розбите лобове скло) й написали: «Костаков на чолі групи невстановлених осіб наругався над суспільною мораллю...». Вони інкримінували мені другу частину статті, яка встановлюється, коли хуліганство здійснюється групою осіб. Це дало їм підставу легально закрити мене в СІЗО. Санкція другої частини статті передбачає до чотирьох років позбавлення волі або до п’яти років обмеження свободи. Хоча, якщо вони не встановили цю групу осіб, то мені повинні були інкримінувати першу частину статті. А вона не передбачає утримання в СІЗО, тому що передбачає до двох років позбавлення волі.

— Як ставилися до вас у СІЗО? В яких умовах вас утримували?

— Ставилися точно так, як і до всіх в’язнів. Щоправда, був один випадок, коли з боку адміністрації СІЗО проти мене була здійснена провокація. У результаті, мене хотіли кинути до карцера, але начальник СІЗО (хочу йому за це подякувати) проявив принциповість і не дозволив цього зробити.

Щодо умов перебування. Причому це стосується не лише мене, а й усіх арештантів. Якщо коротко, то вони скотинячі. Камери переповнені мінімум у півтора разу. Тобто там, де камера розрахована на 20 осіб, сидить 30, у камері на чотири особи, сидить шість. Їжа — погана. Практично в усіх спільних камерах, де більш як чотири людини, скрізь — клопи. Адміністрація не бореться з цим. На мій погляд, це інструмент тиску на людей. Наприклад, якщо слідство зайшло в безвихідь і людину треба схилити до якихось свідчень, тобто «зламати», її відправляють до такої камери на певний термін. Якщо вона починає співпрацювати зі слідством, її переводять до кращої камери, там, де немає клопів. Ті, хто не йде на співпрацю зі слідством, — сидять по півроку, рік і довше...

Виходячи з того, що розповідають люди, які сидять не вперше й довго, умови перебування в СІЗО з роками не змінюються. Бо якщо вони змінюватимуться в ліберальний бік, з погляду правоохоронних органів, рівень розкриття злочинів знизиться.

Наприклад, в’язниця складається з двох корпусів. Знову-таки, на жаргоні це «Катька» й «Столипін». На «Столипіні» дворики жахливі. Мало того, що вони маленькі, так вони ще й під дахом. Це як альтанка в дитячому садку. Якщо людина сидить чотири роки в «столипінці», це означає, що весь цей час вона не бачить сонця. Її виводять у дворик, де темніше, ніж у камері, в якій хоча б вікно відчинене. Зір падає, починаються проблеми із зубами, тому що не виробляється вітамін D, там цілий комплекс хвороб.

— Як вам удалося звільнитися з СІЗО?

— Багато в чому це завдяки допомозі з боку народного депутата Наталії Королевської. Річ у тім, що в моєму будинку живе помічник депутата з фракції НУ-НС. З Інтернету він дізнався, що мене заарештували за цим звинуваченням, й через свої канали вийшов на Наталю Королевську. Вона прийшла до мене в суд, подивилася на всю цю картину, як суддя веде засідання з порушенням закону, і звернулася до омбудсмена Ніни Карпачової. Ніна Карпачова, у свою чергу, звернулася з клопотанням до суду. Завдяки цьому мене й відпустили. Хоча до цього, мене двічі намагалися взяти на поруки, спочатку нунсівські депутати, потім підключилася Королевська, але суддя весь час відмовляв. Удалося лише з третього разу.

— Можете розповісти про те, як відбувається сам судовий процес? У якій атмосфері?

— Суддю, яка веде мою справу, звати Тарасюк Христина Едуардівна. Судді я заявляв відведення, перераховуючи низку порушень. Наприклад, перед тим, як взяти справу до розгляду, вона зобов’язана була ознайомитися з обвинувальним рішенням, яке склав прокурор, аби зіставити, чи відповідає зміст обвинувального рішення з матеріалами кримінальної справи. Вона цього не зробила й взяла справу до розгляду. В обвинувальному рішенні сказано, що я двічі судимий (в обох випадках — 1998 р. і 2000 р., притягувався за «незаконне зберігання і носіння зброї»). Мене, власне, спочатку на цій підставі й закрили на два місяці, тому що суддя вважала, що, оскільки я двічі судимий, то переховуватимуся від слідства, а також перешкоджатиму слідству у встановленні істини. Насправді ж, моя судимість була погашена ще 7 липня 2010 року, тобто за півроку до мого затримання. Крім того, в обвинувальному рішенні було допущено низку інших порушень, на які суддя не відреагувала. Такі порушення будуть підставою для скасування вироку Апеляційним судом. Тому якщо мене визнають винним, то я оскаржу це рішення.

Ще один важливий факт. Міліціонери знімали проведення акції під час Податкового майдану, в якій я брав участь, на три відеокамери. Потім усе це відредагували, записали на диск і долучили до матеріалів кримінальної справи в ролі доказів. Я неодноразово звертався до судді з клопотаннями — дайте мені можливість самому ознайомитися з цим диском. Мені відмовили. Також я просив дати можливість моїм захисникам зробити копії цих дисків. Мені знову було відмовлено. Мій захисник навіть приніс ноутбук на засідання, щоб я мав можливість у залі суду переглянути це відео. Натомість суддя сама запустила цей запис й з відстані три метри демонструвала його мені, без всіляких пауз. Як ви гадаєте, я міг щось чітко розгледіти, сидячи за гратами? Прокурор зобов’язаний протестувати, але він цього не робить. Того дня, коли мене відпустили, в суді допитували одного з міліціонерів, на підставах свідчень якого мене кинули до СІЗО. Завдяки клопотанню Карпачової та Королевської суд дозволив свідкам звинувачення переглянути запис і безпосередньо на ньому вказати обвинуваченого. Під час першого перегляду (всього цих нещасних міліціонерів, яких змусили надати свідчення проти мене, вісім) цей міліціонер почав затинатися й говорити, що він уже не впевнений, що це я бив машину. Тоді суддя вчинила хитро, вона зупинила запис і почала на ньому пальцем тикати в мене. Таким чином вберігаючи цих міліціонерів від того, щоб їх не звинуватили в наданні неправдивих свідчень.

— Акції протесту проти ухвалення Податкового кодексу продемонстрували готовність суспільства обстоювати свої права. Недаремно ці мітинги назвали Майданом-2. Що вас спонукало вийти на акції протесту?

— У мене на це були дві причини. По-перше, проблема щодо кредиту з банком «Родовід». Мене банк практично «кинув» на 70 тис. грн. Я звернувся до суду, де мої права допомагала захищати організація «Захист», яка займалася подібними проблемами. Ця організація, у свою чергу, вирішила підтримати підприємців на Майдані. По-друге, я вважав своїм обов’язком прийти на цю акцію й висловити протест, бо не згоден з політикою, яку проводить нинішня влада. А людей, які були поряд зі мною на Майдані, я не знав. Лише з деякими з них я познайомився вже в процесі суду.

— Як ви думаєте, цим судовим процесом проти вас, чого намагається добитися влада?

— Вона намагається показати всім тим, хто ще має намір кудись виходити — на всілякі протести, що не варто цього робити, бо сидітимете в СІЗО. Вони намагаються налякати людей. Іншого пояснення я не бачу.

Я взагалі вважаю, що суспільство має активніше виступати проти незаконних дій влади. Сьогодні «закрили» мене одного, тому багатьом наплювати, а якби закрили сто людей, уже хвиля була б набагато більша.

— Тобто ви вважаєте, що в нас суспільство ще недостатньо активне?

— У нашого суспільства роботи над собою — непочатий край. У СІЗО, наприклад, сидять люди просто через те, що їм запропонували віддати свій бізнес, а вони відмовилися це зробити. І сидять по три, по п’ять років.

— На ваш погляд, якою є перспектива вашої справи?

— У такій державі однозначно буде обвинувальний вирок, можливо, навіть доведеться сидіти. Я зараз відсидів трохи більш як сім місяців, а санкція статті, яку мені інкримінують, передбачає до чотирьох років, тому не виключено, що за збереження тенденції нашого суспільства до «мукання», я поїду до табору загального режиму досиджувати решту три роки й п’ять місяців. Також багато чого залежить від того, що якщо влада змінитися, то перспективи для мене можуть бути оптимістичними, а якщо ні, то песимістичними.

КОМЕНТАР

Михайло СВИСТОВИЧ, активіст громадянського руху «Відсіч»:

— Наші люди ніколи не підтримають репресії, зокрема, такі дії, які застосовуються проти Костакова. Я, наприклад, не бачив доказів, які б підтверджували, що це він бив ту машину. Аналогічні випадки (те, що інкримінують Костакову) в Україні відбуваються кожен день. Але ніхто не сидить стільки, скільки сидів Костаков. До того ж, іще не відомо, чим це все закінчиться.

Влада подібними судовими справами хоче залякати народ, щоб інші люди не виходили на протести. Але вона робить собі тільки гірше. Справи проти учасників податкового Майдану порушені проти людей, які за великим рахунком не відігравали великої ролі, тобто були просто учасниками. Вони вирішили організаторів не чіпати, щоб не підіймати велику хвилю протестів. Вони бояться людей. Податковий майдан це показав. Влада відчуває настрої народу, вони відчувають, що їхні рейтинги падають, особливо на сході. І влада розуміє, що все це незадоволення може вийти на вулиці. До того ж, під час таких протестів люди також навчаються самоорганізації. На масові репресії влада не може піти, бо не має для того підстав. І ще — як це буде сприймуть на Заході.

Навряд чи, звичайно, сьогодні можна сказати, що влада стала на шлях Росії чи, ще гірше, Білорусі. Їм просто подобається ситуація, коли народ не протестує або протестує невеликими групами. Коли владі нічого не загрожує, і вона може їх швиденько подавляти. Зрештою, нинішні керманичі не хочуть такої ізоляції, як у Білорусі. У Росії — інша ситуація, там газ, нафта, це потужна держава, з нею в будь-якому разі рахуватимуться. Україна не має таких можливостей, тому їй потрібні західні транші, щоб утримувати економіку на плаву. До того ж, нинішня влада тримає на Заході рахунки, там навчаються їхні діти. Тому в нас поки лише відбуваються поривання у східний бік. Українське громадянське суспільство все таки більш розвинене, ніж у Росії чи Білорусі. У нашої країни є всі шанси, щоб не ступити на такий шлях.

Єдиний дієвий механізм протистояння нинішній або іншій владі, яка думає тільки за себе — це громадянський спротив. Треба проводити якомога більше всіляких акцій протесту. Не обов’язково тільки проти центральної влади в Києві, це потрібно робити на всіх рівнях, особливо на рівні місцевої влади. Наприклад, проти якоїсь незаконної забудови, проти поганих законів, введення російських класів у школах тощо. Чим більше буде різноманітних акцій, тим важче їм буде зменшити територію протесту, свободи. Вони вимушені будуть змиритися, якось реагувати, принаймні не застосовувати репресії. Проти всіх не застосуєш. З іншого боку, учасники протесту не повинні застосовувати протиправні дії. Я, наприклад, проти смаження яєчні на Вічному вогні, хоча я і проти самого Вічного вогню. Адже це викликає незадоволення певної частини населення, яка і досі живе радянськими міфами.