«Нагнітання мороку» біля Чорного моря

Поки в столиці, в стінах Києво-Могилянської академії представляли нову книгу Івана Дзюби з виразною назвою «Нагнітання мороку», на відстані 500 кілометрів на південь від Києва, в українській Південній пальмірі — Одесі — тривав ХІІІ Всесвітній конгрес російськомовної преси (російською назва форуму звучить, зауважте, «Всемирный конгресс русской прессы»), про відкриття якого «День» повідомляв минулого тижня (№103 від 16 червня 2011 року). Особливий, як писав один відомий російський поет (який також, між іншим, певний час жив у Одесі), «русский дух», який панував на пленарних засіданнях, урочистих відкриттях конгресу спершу в Києві, а потім в Одесі та — ніде правди діти — під час розкішних бенкетів, які влаштовувала дуже гостинна та щедра до делегатів одеська міська та обласна влада, додавав у наших очах ще більш виразної актуальності згаданій праці Івана Дзюби. Утім, місцева влада активно підтримала конгрес не лише бенкетами та організаційно (учасників було розселено у чотири- та п’ятизіркових готелях). 16 червня під час урочистого відкриття конгресу в Національному університеті «Одеська юридична академія» (ректором якого є, нагадаємо, Сергій Ківалов) виступив губернатор Одещини Едуард Матвійчук, кілька разів наголосивши на тому, що Одеса — завжди була і є суто російськомовним містом. Таке покровительство з боку місцевої влади навряд чи можна назвати адекватним, утім, його легко пояснити, адже урочисте відкриття конгресу в Києві своєю присутністю освятив Віктор Янукович. Але, так чи інакше, це не означає, що подібні заходи повинні фінансувати, хай навіть частково, українські платники податків. Якщо українці не готові платити за якісне суспільне мовлення, то навряд чи вони радо погодилися б оплачувати всесвітні зльоти російськомовної преси, на яких, у тому числі, з вуст іноземних громадян із трибуни звучать слова про необхідність надання російській мові статусу другої державної і нічого позитивного про українську. Отже, який внесок у цей п’ятизірковий конгрес українських платників податків, «Дню» ще належить з’ясувати, або принаймні спробувати це зробити шляхом подання інформаційного запиту до одеських місцевих органів влади.

Попри глобальність тем пленарних засідань, запропонованих з усім розмахом, притаманним ідеї «Русского мира», очевидно було, що для більшості учасників конгресу цей захід був не так професійним зльотом, як, так би мовити, можливістю відірватися від робочих буднів. Треба сказати, що в цьому середовищі, яке, на жаль, не було, навіть фрагментарно, сфокусоване на розвиткові українсько-російського діалогу, українська преса почувалася не надто затишно. Тому переважну більшість часу перебування в місті «День» присвятив Іншій Одесі, близькій нам та малознаній серед абсолютної більшості українців. Зокрема, нам вдалося поспілкуватися з музейниками, галеристами, художниками, бібліотекарями та, звісно, істориками. Зокрема, Олександром Музичком, одним із п’яти авторів щойно виданої, без перебільшення, дуже цінної книги «Чорноморська хвиля Української революції», присвяченої провідникам національного руху в Одесі у 1917—1920 рр. Це видання дозволяє поглянути на Одесу як на повноцінну (в сенсі інтелектуальному та ідеєтворчому) частину Соборної України вже на початку минулого століття, а не виключно як на «русский город с налетом мультикультурности» (хоча це також присутнє).

Детальніше про Одесу, яку побачив «День», та Одесу «мороку», читайте в наступних номерах «Дня».