Десант із Москви... симфонічний

На київській сцені виступив добре знаний Академічний симфонічний оркестр Московської філармонії на чолі з художнім керівником Юрієм Сімоновим. Цього року колектив святкує своєрідний подвійний ювілей — своє 60-річчя та 70-річчя від дня народження свого керманича-маестро. Сімонов керує цим оркестром із 1968 р., і цей період став надзвичайно плідним для музикантів: було «озвучено» близько 200(!) програм, які з великим успіхом презентували у багатьох країнах світу.

Юрій Сімонов — диригент зі світовим ім’ям — майже 15 років обіймав посаду головного диригента Большого театру СРСР, але вже понад 30 років маестро є постійним запрошеним диригентом Угорського національного оперного театру, в якому поставив майже всі опери Рихарда Вагнера, серед них знамениту тетралогію «Перстень Нібелунгов». Можливо, саме набутий досвід виконання музики Вагнера спричинився до заснування 2001 року диригентом Liszt-Wagner оркестру в Будапешті.

Для київських меломанів приїзд шанованого в світі колективу став приємним сюрпризом. Особливо зважаючи на те, що в наш час гастролі великих оркестрів є завжди проблематичними з фінансового й організаційного боку. Останнім часом лише оркестр Маріїнського театру під головуванням Валерія Гергієва відвідав нашу столицю. Тож українська публіка змогла втамувати спрагу за високопрофесійним, подекуди еталонним звучанням оркестру, який вона почула.

На суд киян була винесена різнопланова програма. За визнанням диригента, він намагався панорамно представити західноєвропейську й слов’янську музику, твори, різні за часом написання й образним змістом. Першою прозвучала Дев’ята симфонія Антоніна Дворжака, що має назву «З Нового Світу» — композитора зі «слов’янським обличчям», потім Вступ та Смерть Ізольди з опери Рихарда Вагнера «Трістан та Ізольда» та сюїта з балету Ігоря Стравинського «Жар-птиця». І, якщо перший твір скоріше виконав функцію поступового входження музикантів у звичне річище концертного виступу, то звучання одного з найскладніших за формою та симфонічною драматургією творів Р. Вагнера повністю поглинуло увагу слухачів, примушуючи їх синхронно співпереживати трагічним колізіям, що розгорталися під час його звучання. Яскраво й блискуче виконав оркестр балетну сюїту І. Стравинського, підкреслюючи барвистість її оркестровки й гомінкої ярмаркової атмосфери. Диригент продемонстрував чудове володіння усім можливим арсеналом диригентських засобів для досягнення високого художнього враження. Його артистизм, пластичність жестів, різнопланова міміка обличчя, часом навіть деяка театральність рухів, підкреслюючи образний зміст музики, заслужено перебирали на себе увагу глядачів. Бурхливі овації публіки як нагорода за високе мистецтво переросли у п’ять «бісів»!