Вдивляючись в історію

Це ж не було громом серед ясного неба. Про те, що у Львові на 9 Травня готуються провокації, добросовісні журналісти попереджали напередодні, зокрема, Володимир Лєсной у своєму матеріалі «Незакінчена війна» в «Дні» за 29—30 квітня писав: «Тим більша відповідальність лягає напередодні майбутніх свят на наше громадянське суспільство. Можливо, варто нашим шанованим людям (ученим, діячам культурної та релігійної сфер, як і іншим розсудливим громадянам), крім збирання підписів і агітації на користь окремих політиків і політичних сил, зайнятися й іншими, не менш важливими справами? Наприклад, урезонити всіляких радикалів, а також тих представників влади та опозиції, які не проти розіграти карту політичного радикалізму у своїх егоїстичних цілях?». За «доброю» традицією розумних людей «не почули». ЗМІ добровільно стали кур’єрами в інформаційній війні, покірно протранслювавши картинку з місця події. Дуже небезпечна функція, з огляду на те, що ця війна, епіцентром якої вкотре стає Україна, ускладнюється для нас новими психологічними прийомами та пастками. Хоча сигнал до того, що сьогоднішній глядач вимагає значно глибшого розуміння подій, ніж може запропонувати у своїй більшості сьогоднішня українська журналістика, був даний кількома днями раніше — на незвичайній передачі «ШустерLive». На ефір були запрошені дві команди учнів, знавців історії, — зі львівської школи та одеського ліцею. Вони відповідали на запитання з історії періоду Другої світової війни, а після відповідей в дискусію вступали авторитетні українські науковці. Вийшла насичена полеміка, зі вдумливими висновками і свіжим поглядом людей, народжених у незалежній Україні.

«Про те, що ми будемо брати участь у передачі, ми дізналися за день до зйомок, тому ніякої спеціальної підготовки не проводили, — розповідає «Дню» Андрій Закалюк, вчитель історії львівської ЗОШ №28, який готував львівську команду. — Пройшлися по основних темах — і все. Тому я трохи переживав. Але вже під час самої передачі був дуже гордий за своїх учнів, що вони вміють не тільки відповідати, а й аргументувати свою позицію».

Те, що відбулося у Львові вже після передачі, Андрій Закалюк оцінює вкрай негативно. Каже, що з учнями ці події ще не встиг обговорити, проте переконаний: «Вони мають такий багаж історичних знань, що дадуть власну оцінку тому, що відбулося. Тим більше, що вже мають досвід здорової аргументованої дискусії з одеськими учнями, які, можливо, й мають інші погляди, однак готові до обговорення».

Цей важливий сюжет на «ШустерLive» створює зовсім інше тло для львівських провокацій. «У ефірі минулого випуску «ШустерLive», хоч як це дивно, стало відчутно, що, незважаючи на всі політичні пристрасті, істина потихеньку пробиває собі дорогу, зокрема, у школах Львова та Одеси, — переконаний телевізійний оглядач «Дня», професор Ігор Лосєв. — Особливо — Одеси, якщо зважати на кількість у цьому місті екстремістських організацій, одна з яких відвідала Львів. Діти, які взяли участь у ток-шоу, справляли надзвичайно приємне враження. Вони були абсолютною протилежністю нашим політикам. І, до речі, сам Савік Шустер після закінчення розмови з дітьми сказав: «Зараз прийдуть політики, і буде не так приємно». (Савік, запрошуйте частіше молодих і освічених — зробіть приємне собі й людям. — Ред.). Якщо справді майбутнє покоління буде таким, як ці діти, це навіює обережний оптимізм. Загалом така програма і тема вимагає величезної тактовності та розуміння багатьох нюансів. Це, так би мовити, вищий пілотаж ток-шоу, тим більше, коли участь у ній беруть діти. Я, на жаль, не думаю, що Савіку дозволять і далі працювати в такому контексті. Деякі політичні сили пережили минулий випуск «ШустерLive» як велику невдачу для себе. Адже стільки було витрачено сил і ресурсів, щоб розколоти Україну, а виявилося, що на рівні дітей у цьому конкретному випадку політичні технології не спрацювали. Принаймні на рівні дітей протистояння сходу і заходу я не відчув. Було абсолютно зрозуміло, що ці люди належать до однієї нації».

Врешті, попри всі намагання, країну в конфлікт втягнути не вдалося. Хоча, очевидно, що спроби будуть повторюватися. Не даремно спостерігачі відсилають нас до 2004 року. Адже «розкрійники» України досі не засуджені суспільним осудом, а висновки країна так і не зробила.