«Стравоспис» щасливих емоцій
Упродовж декількох років, проходячи повз цю шикарну будівлю неподалік Андріївського узвозу, спостерігала, як тривала його реконструкція. Подумки відзначала — схоже, будинок вийде шикарним. Потім звикла, як завжди буває, до його нового образу, наче він завжди тут і стояв. І ось, одного з останніх березневих злих днів, проходячи мимо, буквально наштовхнулася на дерев’яного бичка біля входу в ресторан у цоколі цієї будівлі. Іде бичок, хитається... — інстинктивно відгукнулася пам’ять, і стало цікаво, що він тут робить. Правда, раніше звертала увагу на іншу дивовижну скульптуру — дубовий корч, що прикрашає вхід (потім дізналася — робота народного майстра Миколи Оцуна). Та все мимохідь, лише встигала подумати задоволено — смак у когось відмінний.
Нарешті, березневий засніжений день дістав мене, й вирішила подивитися, що ж там охороняє чи кого запрошує цей казковий бичок, що там усередині, й чи не виникне протиріччя між платоспроможністю та пропозицією. Все ж таки місце жваве.
Вже при вході злегка завмерла. Відкривши перші двері, опинилася між дзеркалами й дерев’яними панелями. Довелося трохи покрутитися, аби зорієнтуватися, що там за іншими дверима, в задзеркаллі. Налаштувалася на загадковість якось мимоволі.
Нині й по-європейськи шикарних ресторанів, і з етномотивами, і сталінських стилізованих комуналок-купе, і кантрі-хатинок затишних, погодьтеся, достатньо. Та все ж завжди замало, якщо немає особливого наповнення, атмосфери емоцій, хвилюючих ароматів, рідкісних рецептів, музики, якої не чув давно. Всього — присмаченого справжньою турботливістю до кожної деталі.
Колись Сальвадор Далі сказав про себе приблизно так: «Від сюрреалістів я відрізняюся тим, що я сюрреаліст». Чомусь ці слова, не знаю, чи доречно, допомогли визначити перше враження від побаченого. Зрозуміла, що тут нічого не копіювали, а створювали свій простір справжні майстри. Інтер’єр і меню (використовують тут інший старовинний варіант — стравоспис) так здружилися, що відразу захотілося познайомитися з генеральним директором.
Розговорилася з Олександром Вавриком — елегантним, молодим, з вистриженою на стародавній манер чуприною, фахівцем з двома вищими економічними освітами, який у минулому займався книговидавництвом. Свіже враження лише підсилилося. Перша фраза Олександра мені дуже сподобалася, здалася такою незвично смачною й програмною, хай і трохи самовпевненою. На щастя, в тій дбайливій дозі, коли присутня і самоіронія, і серйозність знань, і молода гра. Миттєво передається сонячність сприйняття авторів проекту — створити ресторан-клуб, простір-емоцію, де відбуваються дебюти українських письменників і музикантів, диспути і пригощення за давніми рецептами. Так от, при зустрічі він сказав: «Ми беремо на роботу лише щасливих». І додав, що давно дійшов висновку — все, що нам потрібно, знаходиться в нас самих. «Ми у себе не реконструюємо конкретний історичний період, — зазначив він, — а беремо певні символи, знакові речі з тих часів, які нам подобаються, і показуємо, що це частина нашої культури, нашого минулого, а відтак — частина нас самих».
Важко не погодитися з такими словами — якщо заходиш, наприклад, в узбецький або ще якийсь ресторан, а тобі подають піцу, китайський чай і суші, то враження від проведеного часу блякне через нещирість. Тут свідомо і цілеспрямовано створювали українську атмосферу, де звучить мова і немає зовнішнього антуражу копіювання. Все справжнє.
Ідея створити простір, наповнений духом, захопила всіх, і головне, автори домовилися — не йти за звичними схемами (зрозуміла так — за швидкими грошима), а все робити чесно. Від початку до кінця — тільки ручна робота з використанням усього українського також в оформленні стін, меблів, світильників, скульптур — обійшлися без іноземних технологій. Майстри розраховували на власні сили і знання. Наприклад, скульптор, художник, що викладає образотворче мистецтво в сільській школі на Вінниччині, Олексій Альошкін створив дизайн майже всього внутрішнього оформлення в Руському клубі «Культ Ра».
— Духовність духовністю, але як же зі стравосписом, він у тому ж контексті? — нагадала я співрозмовникові.
— Ви здивуєтеся, але у нас навіть не подають картоплю, — чую уточнення. По-перше, її не було в давнину, а по-друге, нині картопля настільки химізована, а часто й модифікована, що нам із нею не по дорозі. Пам’ятаєте вислів — «простіше за парену ріпу». Напевно, він теж прийшов із тих часів. Адже колись цей коренеплід був у великій пошані. Енергетику особливого місця Святих пагорбів підкріплюємо всіма нашими стравами і напоями. Молочну сировину для киселів, кисляків із травами та часником, завдаванок (ряжанки) веземо з перевіреного фермерського господарства. За давніми рецептами пригощаємо качкою у вині, фореллю з гірських річок, запеченими карасиками. Особливо пишаємося своїм чаєм, який повертає сили так швидко, буквально з перших ковтків.
У цьому переконалася сама — збитень з іван-чаю (короля чаїв), по-моєму, потягнув на потрійне еспресо з добірних зерен. От тільки драматургія напою була несподівано дзвінкою — грали прянощі, дивна багатосильна травичка, вчасно введений мед. Так, із цими чаями понурість тут не затримається, навіть якщо й прийшов хтось не в гуморі.
Незабаром тут гулятимуть українські весілля з усіма ритуалами, але без жодного пафосу і нарочитості, стануть регулярними камерні недільні зустрічі з артистами, фестивалі, концерти. Звичайно, мені б не пробачили читачі, якби пішла без рецепту. Ні, його попросила відразу, й ось він, напій сили.
На один літр води — 250 г меду, по одній столовій ложці перетертих сушених трав шавлії, душиці, дев’ятисилу, чабру, одна столова ложка кориці, півсклянки ягідного соку (смородини, чорниці, ожини...), одна чайна ложка перетертого кореневища імбиру. Мед перетерти з шавлією та дев’ятисилом, настояти кілька годин. В окріп додати душицю та чабер, потримати на малому вогні хвилин 10. Додати імбир, ягідний сік, корицю. Коли трохи охолоне — додати меду, перетертого з травами. Теплий напій налити в горнятко, подякувати всьому навколо за те, що відбувається, усвідомити, що життя — прекрасне, глибоко вдихнути аромат, усміхнутись — і ковток за ковтком насолодитися напоєм сили, краси й любові!
Звучить як програмний тост, погодьтеся, але це чай, усього лише чай, але який! Щасливий, одним словом.
