«Справа Кучми» — тест для політиків, журналістики та суспільства
Учора відбулося третє побачення Леоніда Кучми із Генеральною прокуратурою. Спілкуючись із журналістами, екс-президент зокрема заявив, що «не журналіста, а менеджера» Георгія Гонгадзе він не знав, а тільки «один раз бачив на прямому ефірі під час теледебатів», а також, що може «поклястися на Конституції, на Біблії, що я не давав цього злочинного наказу». Тим часом, очна ставка Кучми із Миколою Мельниченком знову не відбулася. Цього разу — через щойно найнятого Леонідом Даниловичем адвоката Ігоря Фоміна, який потребує часу для того, аби ознайомитися зі справою.
З того часу як Леонід Кучма востаннє приїздив до Генпрокуратури (а відбулося це у четвер), минуло три дні. Протягом цієї паузи багато хто встиг висловитися, явивши світові свою здатність осмислювати процеси, що відбуваються в країні. Більшість політиків із демократичного табору цей тест провалило. Натомість, доволі неочікуваною (після тривалого вичікування) виявилася реакція Віктора Януковича, який під час офіційного візиту до Cінгапуру в інтерв’ю українським журналістам заявив, що порушення кримінальної справи стосовно колишнього президента України Леоніда Кучми є «цілком природним», передає УНІАН. Віктор Янукович підкреслив, що у правовій державі потрібно нарешті дати відповідь на те, що вже багато років усім відомо. «Треба набратись терпіння і культури певної суспільству, щоб не робити ніяких сенсацій — є процедура, яку необхідно пройти», — сказав він. Президент зауважив, що для фахівців, юристів нічого дивного у цьому процесі немає. «До речі, як і немає ніяких свіжих новин в цій справі. Тобто, вони всі давно відомі, тільки зараз вони складаються у певний процес, який вже іде на завершення і треба отримати відповідь», — сказав Віктор Янукович, додавши: « Безумовно, неприємно Леоніду Даниловичу, йому, як кажуть, не позаздриш, але треба завершувати, врешті-решт, колись. І досить спати на снодійних пігулках — треба колись жити, а для цього необхідно дати відповідь на це питання і закінчити», — сказав Президент.
Невідомо, чи переймався Леонід Кучма подіями останніх десяти років настільки, аби не обходитися без снодійного, але симптоматично те, як відреагувало суспільство на події довкола гучної кримінальної справи. Судячи з форумів та деяких реплік, оприлюднених Петром Магою в ефірі «Шустер Live», багато кому, як, між іншим, і Ганні Герман, стало школа Леоніда Кучму. Чому? Очевидно, через доволі фрагментарне та наївне чи кон’юнктурне уявлення про те, що ж відбувалося в країні протягом останніх 10—15 років. Звідси ж — безмежна кількість версій та їх так само безкінечне пережовування.
Серед тих, хто зміг піднятися над ситуацією представників демократичного крила — навіть найбільш молодих, освічених та, здавалося б, незашорених — не виявилося. Невже політики не спромоглися до двох додати два? Чи є якісь інші причини бажання влитися до багатоголосся з боку, приміром, Арсенія Яценюка, який у кримінальній справі проти Кучми помітив тільки «спробу відтягнути увагу від підвищення цін, тарифів, безробіття...» або Юлії Тимошенко, яка оцінила справу як «димову шашку для Януковича»?
П’ятничний ефір «Шустер Live» взагалі створив ефект, коли серед бенкету версій та домислів найбільш притомним виглядав... Вадим Колесніченко: він дивувався такій бурхливій обуреній реакції з боку тих людей, які протягом п’яти років тільки говорили про «справу Гонгадзе», але по суті вирішальних для її розкриття кроків так і не зробили. І це не комплімент панові Колесніченку, це докір тим, хто стверджує, що грає за зовсім іншими, чесними правилами.
У сумі всіх укинутих в інформаційний простір думок вирізняється лише кілька реплік. Зокрема, черкаський мер Сергій Одарич у своєму блозі на «Українській правді» справедливо зазначає: «Мене обурює позиція «опозиції» та окремих журналістів, які в «справі Кучми» зосередились на пошуку мотивів для порушення справи. Шановні, це — правда! Усім світом, усією політикою, усіма діями кожного з нас керують ІНТЕРЕСИ.
Ні в Кучми, ні в Ющенка, ні в Тимошенко — Турчинова не було інтересу викрити замовників вбивства Гонгадзе, побиття Подольського тощо.
Такий інтерес з’явився в Януковича. Треба вітати таке рішення! Шановні, це ж те, чого ми прагнули 11 років! Чи ви забули? Ми ж добивались притягнення Кучми і його «подєльників» до відповідальності. Чому ж ви тепер проти? Бо Янукович підніме свій рейтинг? Бо Юлю не помітять у Брюсселі? Бо Пінчук втратить украдене майно?
То що для вас важливіше — рейтинги і майно, чи свобода і життя людини?
Якими б не були мотиви Януковича, важливий сам факт — проти найвищої посадової особи держави порушено кримінальну справу. Наше спільне завдання — щоб цю справу розглянув суд».
Мирослава Гонгадзе також спробувала розставити крапки над «і» в коментарі російському бюро «Радіо Свобода»:
«Я думаю, что правдоподобны все версии. Лично для меня важно, что человек, который причастен к убийству другого человека, к убийству журналиста, к убийству моего мужа, будет и должен быть наказан. Когда восторжествует правосудие, тогда мы можем обсуждать все эти версии. Но главное, чтобы это правосудие осуществилось. Это будет прецедент масштаба не только стран бывшего Советского Союза — это будет прецедент мирового масштаба, когда бывший президент страны будет обвинен и понесет наказание за убийство журналиста. И это принципиально важно для всех, и чтобы было другим не повадно».
Напередодні програми «Шустер Live», у п’ятницю, журналіст Олексій Подольський дав інтерв’ю нашому кореспонденту Івану Капсамуну (друкуємо фрагменти), в якому він вкотре підтвердив свою непохитну позицію щодо їхньої з Георгієм Гонгадзе спільної кримінальної справи:
«— Ви казали про гарантії недоторканності президентів один одному, але сьогодні справу проти Кучми все ж таки порушено...
— Справа дійшла такого стану, коли подітися було вже нікуди. Є автентичні плівки, де все зрозуміло. Є покази Пукача, де він стверджує, що Кравченко отримував вказівки від Кучми. Відома позиція потерпілих — ми будемо вимагати від слідства всього того, чого досі воно не робило. Кота в мішку вже не сховаєш. До того ж, не треба забувати, що до цієї справи прикута увага українського і міжнародного суспільства. Та й із Кучмою треба було щось робити. І з Литвином з часом потрібно буде щось робити. Адже люди насправді давно все знають — хто вбивав, хто замовляв. Треба просто поставити крапку в цій справі.
— Думаєте, проти Литвина теж буде порушено кримінальну справу?
— Він має бути поряд із Кучмою. Зараз він поки недоторканний, але є свідчення Пукача, є плівки Мельниченка... Ми все побачимо, думаю, процес не за горами.
Мене нещодавно вразила фраза Кучми перед ГПУ, коли він сказав про «муки пекла, які він готовий пройти». Так от, я йому хочу сказати у відповідь: «Пане Кучма, я б ніколи не хотів, щоб ви відчули ті муки пекла, які відчував Георгій, коли його вбивали, чи Саша Якименко (Олександр Якименко — голова донецького осередку правозахисної організації «Ми», вбитий 2000 року в Донецьку. — Авт.), коли його живцем спалили в машині, чи його дружина, якій зателефонували і сказали, щоб вона підійшла до вікна і подивилася, як горить її чоловік. Оце пекло, а те, що ви кажете — це дрібниці».
— Є попереднє рішення ГПУ про те, що вбивство Гонгадзе і злочин проти вас відбувалися не на замовлення, а за наказом...
— Є рішення Верховного суду, де наказ трактується як замовлення. Я не знаю, як суд на нашій з Гонгадзе справі буде на очах у всього світу трактувати це рішення інакше.
— Є думка, що суд над Кумою — це суд не тільки над ним, а й над тією системою, яку він створив за час свого десятилітнього правління.
— Для мене головне питання — це громадянське суспільство. Щоб молоді журналісти, які тільки починають працювати чи вже працюють, знали — за те, що вони скажуть чи напишуть, вони не отримають по обличчю. До того ж, за мною чи за Гонгадзе сотні замордованих і закатованих людей. Просто ми з Гонгадзе є символами насильства проти свободи слова. Проти слова має бути слово, а не міліцейський кийок чи ремінь. Ми боролися проти режиму Кучми аргументами, а він проти нас — силою. Тому ми повинні про все це постійно говорити, щоб таке ніколи не повторилося.
Не треба забувати, що за свої права Європа боролася довго і важко. За цими правами стоять відрубані голови аристократів і королів у Франції, Англії, стоїть підвішений за ноги Муссоліні в Італії. Їх тирани і деспоти відповіли за скоєне. Нас же цей шлях ще чекає. Я не хочу нікому мстити і не кажу, що ми повинні вбивати, ні, мова йде про суд — засудження. Майбутні чиновники і президенти мусять знати, що є громадянське суспільство, яке не пробачатиме таких речей. Суспільство має бути хазяїном у країні, а не ті, хто отримав мандат від людей.
— Ганна Герман закликає пожаліти Кучму...
— Ну давайте тоді захищати Гітлера, Сталіна... Кучма, звичайно, не Гітлер і не Сталін, але він усе одно злочинець. Вони закликають пробачити Кучмі, але засуджують нашого національного героя — Бандеру. Де логіка?
— Взагалі, чи справляються ЗМІ сьогодні із цією темою?
— Сьогодні свобода слова вже в інтернеті, її не спинити. Навіть у Білорусі чи Китаї. Всі ці речі тільки посилюватимуться. Всі, хто намагається обмежити свободу слова, помиляються. Північна Африка і Близький Схід тому підтвердження. Свобода полягає в тому, що є різні думки й оцінки. Коли є одноголосся, свободи слова немає. В Україні на сьогодні я бачу різні думки. З деякими я погоджуюся, з деякими ні, але сам процес позитивний.»
На жаль, жоден із опозиційних політиків навіть не наблизився до такого рівня осмислення ситуації. Таким чином, звівши «справу Кучми» до чергової нагоди вивищитися над опонентами і заробити таким чином чергові бали, навіть найбільш дистанційовано від «кумівської шинелі» персонажі опинилися в одному оберемку з усіма тими, хто створював «кучмівську систему». Адже саме вона передбачає нездатність мислити категоріями суспільної, а тільки власної та кланової вигоди, і про демонтаж саме цієї системи — усвідомлює влада це чи ні — йдеться у випадку із порушенням «справи Кучми». Адже вона зачіпає дуже «тонкі матерії», зокрема, темного минулого українських політиків. І не лише того, про яке свідчать плівки Мельниченка. Тарас Чорновіл у студії Савіка Шустера нагадав про те, про що вже всі забули: Віктор Ющенко працював у штабі Леоніда Кучми 1999-го року. А звідси багато висновків.
Біографія політиків — це дуже важливо. Принциповість і послідовність політиків — також. Моральність політиків із категорії екзотичних і наївних також треба повертати в категорію нормальних словосполучень та вводити в щоденний політичний обіг. Саме про це — «справа Кучми». І важливо, аби журналісти змогли це пояснити та розтлумачити, а суспільство — вловити цей сенс. І працювати над собою. Адже Леонід Кучма не був виведений у лабораторних умовах, він є безпосереднім продуктом радянської системи і незрілого українського суспільства, яке — і це знову очевидно — потребує морального очищення.
Кримінальна справа, порушена проти одного Леоніда Кучми, насправді порушує вкрай багато болючих питань. Владі вдалося дещо важливе. Те, чого не вдавалося їхнім попередникам. І це варто вітати. Але питання ще й у тому, чи стане їй снаги вичистити власні «конюшні». Чи не забракне владі політичної волі, аби перегорнути сторінку, що означатиме створення правил та обмежень — передусім для себе?
КОМЕНТАРI
Павло КОВАЛЬ, голова делегації Європейського парламенту в Комітеті парламентської співпраці «ЄС — Україна»:
— Убивство Гонгадзе шокувало Україну. Світова громадська думка не може зрозуміти, чому цей злочин досі залишається загадкою. Відтак новини про початок розслідування цієї справи зустрічаються з інтересом. Я нещодавно отримав СМС від особи, що скептично ставиться до ситуації в Україні. В повідомленні йшлося: «Нарешті щось тут відбувається». Але, зважаючи на той факт, що до цього злочину причетні важливі політичні фігури в Україні, ми будемо очікувати на коментарі щодо того, які політичні причини стоять за цим. Але буде дуже погано, якщо політика виявиться причетною до цього розслідування.
Євген ГОЛОВАХА, доктор філософських наук, професор, заступник директора Інституту соціології НАНУ:
— У нас є така традиція — і я її, до речі, схвалюю: якщо влада когось переслідує, то є підозра, що це робиться не заради істини, а заради відомих чи невідомих інтересів самої влади. Чим ця традиція корисна для суспільства? Тим, що вона підтримує баланс влади й опозиції. Як не дивно, але це важливо для масової свідомості. Це спрацювало й зараз. Оцінюючи десятиліття Кучми, можна сказати, що це було найстрашніше десятиліття для суспільства. Ці роки було важко пережити, наприклад, без громадянської війни чи кривавої конфронтації політичних сил. Це були найтяжкі роки інституціональної перебудови суспільства.
Взагалі, в мене немає однозначної оцінки всього того, що відбувається сьогодні навколо Кучми. Янукович повинен розуміти, що, маючи такі повноваження, він бере дуже велику відповідальність на себе, тому що це стосується життя багатьох людей. На жаль, традиції червоного директорату, які Кучма переніс у велику політику, я маю на увазі в даному випадку манеру спілкування, призвели до трагічних наслідків. Навіть якщо він сам собі такої мети не ставив, ми знаємо, як тоді розуміло його оточення. Оточення заради своїх власних інтересів чи заради кар’єри може піти на все й зробити що завгодно. Людина, яка має таку велику владу, не може бути розпущеною, не може дозволяти собі те, що дозволяв Леонід Данилович. І це приклад для всіх інших. За порушення треба відповідати.
З одного боку, в суспільстві є певні співчуття до Кучми, а з іншого — відчуття історичної справедливості. Я ж перебував у Кучми в експертній раді. Але згодом написав заяву: «Прошу більше не вважати мене членом вашої команди. У нас із вами різні уявлення про мораль». Він навіть публічно дозволяв собі вислови, які я вважав некоректними. Це урок не тільки для можновладців, а й для суспільства. Сьогодні люди можуть бачити, що не треба обирати людей, які не контролюють себе. Вони обов’язково повинні бачити: якщо можновладці дозволяють собі такі речі, то з ними може бути так, як з Кучмою.
Борис ПАРАХОНСЬКИЙ, радник при директорі Національного інституту стратегічних досліджень, доктор філософських наук, екс-учасник Громадської ради при Президенті України Леонідові Кучмі:
— Сьогоднішня певна підтримка й певне співчуття Кучмі з боку суспільства — це більшою мірою не бажання проаналізувати десятиліття Кучми, а емоції. Люди схильні співчувати тим, кого начебто переслідують. Проте питання, насправді, полягає в наступному — якість політичної еліти. Нинішня політична еліта мало чим відрізняється від тієї, яка була за часів Кучми. Сьогодні якість політичної еліти дуже низька. На жаль, людей із державницьким мисленням, які все ж таки були за часів Кучми, стає дедалі менше.
Сам Кучма досить жорстко керував країною, відповідними були і його рішення. Своє оточення він постійно тримав у певному напруженні. Тому без різких висловів не могло обійтися. Тим не менш, навіть у його оточенні з’явилося відчуття вседозволеності. Начальник так сказав (або навіть подумав), значить, ми повинні виконати. Тим паче, це сприймалося схвально. На той час навіть у державницьки налаштованих людей переважали особисті відносини, не говорячи вже про всіх інших. Тобто на кону був не закон, легітимність, а особисті відносини. Як приклад можна навести стосунки на міжнародному рівні Кучма-Єльцин. Дружні стосунки в Європі також відіграють велику роль, але домінує закон.
Безумовно, потреба в глибокому осмисленні останніх 10—15 років існує. Для того, щоб це осмислення було максимально об’єктивним, повинен пройти час. Все-таки сьогодні досить багато людей перебувають у системі, яка тягнеться ще з кучмівських часів. Тому оцінки зазвичай суб’єктивні. Що може зламати систему? Суспільна думка, яка формується журналістами. Вони повинні стояти на об’єктивних позиціях дуже твердо. Далі — судді. У нас не повинно бути вибіркового законодавства. Далі. Усі ми знаємо, що від влади також багато що залежить. Однакові критерії повинні бути як до влади, так і до опозиції. Влада повинна відмовитися від особистісного принципу відбору кадрів, усе повинно ѓрунтуватися на професіоналізмі й досвіді. Так само й у політичних партіях. Нам треба відходити від формування структури «свій»-»чужий».
