Чи виступлять українські ЗМI зі спільної світоглядної платформи?

Українські телеканали продовжують судитися з державою. Учора Вищий адміністративний суд України розглядав справу за касаційними скаргами ТВі, «5 каналу» та СТБ на постанову Київського апеляційного адміністративного суду міста Києва від 30 серпня цього року, якою ці та низку інших телекомпаній було позбавлено права мовлення в ефірі на низці частот. На момент здачі номера в друк судове засідання ще тривало, але попередньо й журналісти, і експертне середовище висловлювали свої сумніви в тому, що суд завершиться позитивним для телеканалів результатом.

Ще минулого тижня канал ТВі закликав журналістів і представників українських та міжнародних громадських організацій приєднатися до звернення, адресоване президенту, депутатам Верховної Ради та ПАРЄ. У зверненні йшлося про те, що тиск на незалежні ЗМІ триває, а злочини проти журналістів не розслідуються. ТВі вимагає від української влади негайного виконання резолюції ПАРЄ та Європарламенту, які наголошували на необхідності припинити тиск державних органів на незалежні ЗМІ та вирішити конфлікт інтересів, пов’язаний із головою СБУ та членом Вищої ради юстиції Валерієм Хорошковським, який одночасно є власником крупного медіа-холдингу. До речі, звіт про виконання резолюції ПАРЄ від президента, а також звіт про ситуацію з утисками телеканалів ТВі, «5 канал» та ТРК «Чорноморки» від Нацради з питань телерадіомовлення вимагає й БЮТ, повідомляє «Німецька хвиля».

Тим часом, судове протистояння «телеканали-держава» супроводжує не найшляхетніший бекграунд. Зокрема, нещодавно народний депутат України Олесь Доній оприлюднив інформацію, яка, на думку ТВі, свідчить про те, що голова СБУ давав розпорядження щодо замаху на здоров’я генерального директора каналу Миколи Княжицького. Щоправда, в СБУ цю заяву назвали «дешевою провокацією».

А позавчора інцидент спіткав журналіста ТВі Мустафу Найєма, якого співробітник «Беркута» попросив пред’явити документи на тій підставі, що журналіст є «особою кавказької національності». Про цей інцидент Мустафа Найєм розповів у матеріалі «Ксенофобія не повинна стати обличчям української національності» на сайті «Української правди».

Журналіст звертає увагу передусім на підставу перевірки документів, яка була сформульована так: «ось тут особа кавказької національності...» і яка, на його думку, є тривожною, особливо на фоні подій, які сьогодні розгортаються в Росії.

Цілком слушно журналіст вимагає оприлюднити інструкції патрульно-постових служб, згідно з якими вони проводять перевірку документів. «Я хочу знати, кого і за яких обставин вони зобов’язані перевіряти», — пише Мустафа Найєм. Окрім того, він вимагає звільнити співробітника «Беркута», який не забажав вибачатися перед ним, а також закликає президента втрутитися в ситуацію та проявити «публічну однозначну позицію» щодо «впровадження російських реалій в Україні».

Заради справедливості, варто сказати, що «впровадження російських реалій в Україні» — це «заслуга» не лише президента та нинішньої влади. До цього — хоча й опосередковано — доклалася й журналістика, яка довгий час ігнорувала свою смислоутворюючу функцію, і тільки протягом останнього часу просунулася в розумінні того, що спільна ціннісна платформа, інтереси суспільства (а не лише журналістів) є найкращою підставою для журналістського об’єднання. Очевидно, зараз уже не час для нарікань, але і згадана судова тяганина, й інцидент, що стався з журналістом ТВі — це вдалий (і поки що не такий зловісний та безнадійний як у Росії) привід нагадати собі, що обрання «неправильних» лідерів або виникнення таких соціальних «виродків» як ксенофобія можна попередити формуванням ціннісного поля в суспільстві. А сформувати його реально тільки тоді, коли українські журналісти виступлять зі спільної світоглядної платформи.